Вона розгнівалася, побачивши, як зухвало там розсівся Дареон, пускаючи Лані бісиків та бігаючи пальцями по струнах цимбал. Хвойди кликали його «чорним співцем», але чорного в ньому майже не лишилося. Завдяки монетам, що принесло йому співоче ремесло, гайворон перетворився на павича. Нині на ньому був ліловий оксамитовий жупан, облямований білкою, смугаста бузково-біла сорочка та двокольорові штани з тих, що носили брави. Вона знала, що співець має ще й кунтуша з доброго шовку, і ще одного — криваво-червоного оксамиту з золототканою підбивкою. Єдине, що співець лишив на собі чорного, були чоботи. Китичка чула, як він розповідав Лані, що решту викинув до протоки.
— Годі вже з мене того чорного мороку! — вихвалявся він перед дівчиною.
«Він — братчик Нічної Варти» — подумала Китичка, поки той співав про якусь шляхетну дурепу, що кинулася з верхівки дурної вежі, бо загинув її дурний принцик. «Справжня шляхетна панна має вбити тих, хто вбив її принца. А співець має служити на Стіні.» Коли Дареон з’явився у «Щасливому порті» уперше, Ар’я мало не попрохала його забрати її з собою, коли він повертатиметься до Східної Варти. Але потім почула, як він говорив Бетанії, що не повернеться.
— Під спиною — тверде ліжко, у мисці — солоні оселедці, а з розваг лише нескінченні варти. Отака вона, Стіна, — казав співець. — А ще у Східній Варті немає таких гарнюнь, як ти. Хіба я можу тебе покинути?
Китичка чула, як він те саме казав Лані, а потім одній з повій у «Цицькатих кицьках». Навіть Солов’їха почула те саме того вечора, коли він грав у «Домі семи лампад».
«Шкода, мене тут не було, коли товстун його вдарив.» Тутешні хвойди досі реготали, коли згадували той вечір. Іна сказала, що товстун дуже соромився і аж буряковів щоразу, як вона його торкалася. Та коли він зчинив шарварок, Мерійка не вагалася — наказала витягти його геть і викинути у протоку.
Китичка саме згадувала, як вона урятувала товстуна від Терро та Орбело, коли поруч з’явилася Жона Жегляра.
— Гарно пісні співає, — промурмотіла вона стиха посполитою мовою Вестеросу. — Напевне, боги його люблять, коли подарували такий солодкий голосочок, ще й гарненьке личко.
«Він обличчям гарний, а душею — паскуда» — подумала Ар’я, та вголос не сказала. Дареон якось одружився з Жоною Жегляра, бо та пускала до ліжка лише чоловіків, з якими брала шлюб. Інколи у «Щасливому порті» грали три або чотири весілля за вечір. Відправу найчастіше читав веселий п’яндиголова, червоний жрець Еццеліно, а іноді Євстахій, що колись служив септоном у Септі-за-Морем. Якщо поблизу не було ані жерця, ані септона, тоді одна з повій бігла до «Корабля» і приводила мартопляса. Мерійка завжди казала, що з мартоплясів виходять кращі святі отці, ніж самі святі отці — а надто якщо це Мирмело.
Весілля гулялися гучно та весело, вино на них лилося річкою. Коли поруч траплялася Китичка з возиком, Жона Жегляра завжди наполягала, щоб її новий чоловік з’їв кілька вустриць — аби у шлюбну ніч твердіше стояв. Китичці подобалася лагідна і весела наречена, та в ній завжди відчувався якийсь незвичний сум.
Інші повії казали, що в ті дні, коли в Жони Жегляра квітне червона квітка, вона їде на Острів Богів — а тому знає усіх богів, які там живуть, навіть тих, яких Браавос давно забув. Подейкували, що там вона молиться за свого першого чоловіка — справжнього чоловіка, що згинув у морі, ще коли вона була не старшою за Лану.
— Вона гадає, що як знайти правильного бога, то він надішле вітер, який поверне їй старе кохання, — казала одноока Іна, що найдовше її знала, — та я молюся, щоб цього не сталося. Її коханий помер — я це чула в смаку її крові. Якщо він і повернеться, то лише трупом.
Зрештою пісня Дареона скінчилася. Коли у повітрі завмирали останні звуки, Лана зітхнула. Співець відклав цимбали, потяг її собі на коліна і почав мацати, але тут Китичка мовила вголос:
— Є вустриці, як хтось хоче.
Мерійка широко розплющила очі й відповіла:
— Добре! Неси їх сюди. Гей, Іно! Принеси хліба та оцту.
Коли Китичка залишала «Щасливий порт» з пухким гаманцем монет і порожнім, не рахуючи солі та водоростей, возиком, набрякле червоне сонце висіло низько над шерегою щогл. Дареон теж пішов, бо обіцяв того ж вечора співати у корчмі «При зеленому вугрі» — про це він розповів їй, крокуючи поруч.
— Коли граю у «Вугрі», то потім у кишені срібло брязкає, — хвалився він. — Там бувають і багаті капітани, і власники кораблів.