— Я прийшов говорити про живих, не про мертвих. Про тих, хто не мусить помирати, але…
— …але помре, якщо я не віддам Водоплину. То давайте вже починайте погрожувати повісити Едмура. — Очі Таллі під кущавими бровами здавалися холодним каменем. — Мого небожа приречено на смерть, хай що я робитиму. Тож вішайте його, та й годі. Гадаю, Едмурові так само остогидло стовбичити під тією шибеницею, як мені — бачити його там.
«Риман Фрей — безголовий телепень.» Вочевидь, його блазенська вистава з Едмуром та шибеницею лише розлютила Чорноструга і додала упертості.
— Ви тримаєте в себе пані Сивіллу Вестерлін і трьох її дітей. Я поверну вашого небожа на обмін за них.
— Так само, як повернули доньок пані Кетлін?
Хайме придушив спалах гніву і відповів:
— Підстаркувату пані та трьох дітей за вашого зверхнього володаря. Кращий обмін, ніж ви могли сподіватися.
Пан Брінден посміхнувся жорсткою усмішкою.
— Вам не бракує нахабства, Крулерізе. Але торгуватися з кривоприсяжцями — те саме, що будувати на сипкому піску. Кетлін мала б знати, що людцям вашого штибу довіряти не варто.
«Вона довірилася Тиріонові, — трохи не прохопився Хайме. — Але Тиріон теж зрадив її сподівання.»
— Обіцянки, які я дав пані Кетлін, вирвали в мене під вістрям меча.
— А вашу присягу Аерисові?
Хайме відчув, як смикнулися примарні пальці.
— Аерис тут геть ні до чого. То ви зміняєте Вестерлінів на Едмура?
— Ні. Мій король ввірив свою королеву моїм турботам. Я присягнувся охороняти її безпеку. І не віддам на шибеницю Фреям.
— Дівчина отримала пробачення. Їй ніхто не зашкодить. Даю в тім слово честі.
— Слово честі? — Пан Брінден звів догори одну брову. — Оце так гонор — прикидатися, наче ви щось знаєте про честь.
«Гонор у мене під дупою. Хтозна, що він знає про честь.»
— То скажіть, чим мені присягнутися.
— Бігме, Крулерізе, облиште. Я вас благаю.
— Благайте, і отримаєте. Схиліть прапори, відчиніть браму — і я обіцяю вашим людям життя. Хто забажає лишитися у Водоплині на службі князеві Емону, може лишитися. Решті дозволено буде піти вільно, склавши зброю та обладунки — така моя вимога.
— Цікаво, чи далеко вони зайдуть неозброєними, перш ніж на них напосядуться невідомі «розбійники»? Авжеж ви не дозволите їм піти до князя Беріка. Ми обоє це знаємо. А яку долю ви наміряли мені? Відведете до Король-Берега, проженете перед натовпом і стратите, як Едарда Старка?
— Я дозволю вам вдягти чорне. Байстрюк Неда Старка зараз служить князем-воєводою на Стіні.
Чорноструг звузив очі.
— Це теж облаштував ваш батько? Пригадую, Кетлін ніколи не довіряла тому малому — так само, як Теонові Грейджою. Схоже, вона мала рацію щодо обох. Ні, пане, дякую за добрість. Я, з вашої ласки, загину теплим і жвавим, з мечем у руці, червоним від лев’ячої крові.
— Кров Таллі така сама червона, — нагадав йому Хайме. — Якщо ви не віддасте замку, я візьму його приступом. За ціну багатьох сотень людських життів.
— Багатьох сотень моїх. Багатьох тисяч ваших.
— Вашу залогу буде вирізано до ноги.
— Я цю пісню знаю. Ви її, часом, співаєте не на музику «Рине дощ у Кастамирі»? Мої люди раді загинути стоячи у бою, не на колінах під сокирою ката.
«Щось не клеяться в нас перемови.»
— Ваша непоступливість безглузда, пане. Війну скінчено. Ваш Молодий Вовк мертвий.
— Не просто мертвий, а замордований на порушення священних законів гостинності.
— То робота Фреїв, не моя.
— Кажіть, що хочте. Але справа смердить Тайвином Ланістером.
Цього Хайме заперечити не міг.
— Мій батько теж мертвий.
— Хай Батько Небесний подарує йому правий суд.
«Жорстоко просити про таке для мого батька, Чорноструже.»
— Я б сам убив Робба Старка у Шепітній Пущі, якби дотягся. І якби мені на дорозі не стало кілька телепнів. Чи не байдуже, як саме загинув малий? Його більше нема, і з ним зникло його королівство.
— Схоже, пане, вас позбавили не лише правиці, а й очей. Якщо ж ні, то підніміть їх догори, і побачите лютововка, що досі майорить над нашими мурами.
— Я його бачив. Він виглядає самотнім. Гаренгол здався. Морестраж і Дівостав теж. Бракени зігнули коліна і зачинили Титоса Чорноліса у його Крукоберезі. Дудар, Ванс, Мутон… усі ваші значкові здалися. Лишився самий Водоплин. А нас удвадцятеро більше за вас.
— Удвадцятеро більшому війську треба удвадцятеро більше харчів. Чи добрі ви маєте запаси, пане?
— Достатні, щоб сидіти тут до кінця днів, поки ви голодуєте у замку.