АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
Василь Чумак
УКРАЇНА І КРИМ: СПІЛЬНІСТЬ ІСТОРИЧНОЇ ДОЛІ
Монографія
Замість вступу
Якщо ми подивимося на географічну карту, то, безумовно, помітимо органічну єдність земель України і Криму, наче самою природою визначених на існування як одне ціле. Але землі населяють люди, які об’єднані в певні суспільства і в різні історичні часи мали різні міждержавні, економічні, етнічні, релігійні, культурні та інші відносини.
Звичайно, стосунки між Україною та Кримом не завжди були гармонійними. Вони знають і війни, і розбої, і работоргівлю. Але впродовж століть нагромаджено і чималий позитивний досвід: не лише вигідну торгівлю, але й тісні політичні, військові, економічні союзи і навіть поріднення народами.
Значний, а часом вирішальний вплив на характер стосунків поміж Україною і Кримом справляли сусідні народи та держави, які володіли цими землями. Це і Візантія, і Золота Орда, і Русько-Литовська держава, і Річ Посполита, і, звичайно, Росія з Туреччиною. Втім нерідко українсько-кримські стосунки розвивалися, спираючись на власні принципи, досвід та традиції, що йшли всупереч політиці великих держав. Знов-таки, ці стосунки складалися по-різному. Так, у XVI ст. українці більше ворогують з кримчанами, у той час як Річ Посполита намагається всіма силами підтримати з Османською імперією мир. У XVII ст. спостерігаємо низку як санкціонованих, так і несанкціонованих великими державами союзів України з Кримом.
А XVIII ст. дає підстави говорити вже про традицію саме мирних, толерантних українсько-кримських взаємин. І це тоді, коли точилася запекла боротьба між Російською та Османською імперією за панування в Причорномор’ї.
Отже, Україна та Крим не тільки знаходяться в одній (спільній) прикордонній смузі, але й історично мають дуже тісні взаємини.
Після розпаду СРСР Україна з Кримом утворили єдину самостійну державу. Сучасний етап державного будівництва в Україні й Криму як її складовій частині, труднощі на цьому шляху потребують аналізу їх історичної долі від давнини до сьогодення з метою пошуку саме інтеграційних тенденцій у взаємовідносинах, а також тих суперечностей, які можуть стати їм на заваді. Це й становить мету пропонованої наукової розробки.
Водночас не можна було б обійти і проблему стосунків Криму з Росією. По-перше, вони були визначальними для Криму та його населення в минулому як і тепер. По-друге, вони позначилися і на характері українсько-кримських відносин, особливо після приєднання України до Росії. По-третє, саме російсько-кримські стосунки перетворилися на предмет свідомого перекручення певними політичними та науковими колами з метою обґрунтування проросійського сепаратиського курсу рядом кримських лідерів та виправдання російських претензій на Крим. Останні вже досить відверто проявилися. Часом впливові політичні діячі й навіть законодавчі органи РФ відверто і цинічно заявляють про територіальні претензії. Ось що писала газета «Известия» 30 березня 1994 р.: «...маловероятно, что Дума, где доминируют коммунисты и националисты, удержится от искушения разыграть крымскую карту, а в будущем донецкую, луганскую, днепропетровскую...»
Показати, чим була і є кримська карта в російській політиці, — ще одне завдання цієї книги.
До важливості і актуальності проблеми спільності історичної долі України і Криму привертали свою увагу корифеї української історичної науки М. С. Грушевський і А. Ю. Кримський. В кінці 20-х — на початку 30-х років XX століття в журналі «Східний світ» та у науковому збірнику «Студії з Криму» друкується ряд статтей, які в тому чи іншому аспекті розглядали названу тему. Правда, дослідження кримської тематики[1] було вимушено перервано, позаяк головні його фігуранти, академік М. С. Грушевський і А. Ю. Кримський були репресовані. А виселення з Криму в травні 1944 р. кримських татар взагалі наклало заборону на дослідження будь-яких аспектів багатовікового існування корінного кримськотатарського етносу в Криму. В тому числі з історії було вилучено таку знакову історичну подію як союз Б. Хмельницького з Іслам-Гіреєм III, що мав вирішальне значення для його політики та військових перемог, особливо у початковий період Хмельниччини і не тільки. Добре відомо, що гетьман цілком серйозно розглядав варіант союзу з Османською імперією на правах вассалітету. А вся історія взаємовідносин Росії та України з кримцями подавалась як безперервний конфлікт між православними і мусульманами. А сам Кримський ханат показували як анахронізм, що затримався в історії завдяки підтримці Османської імперії і тому завоювання Криму і його приєднання до цивілізованої Росії мало прогресивний характер.
1
Мова йде про збірник «Україні і Схід», який готувався до друку під керівництвом А. Ю. Кримського і містив кілька статтей по історії українсько-кримсько-турецьких взаємин та ін.