С. В. Кульчицький
доктор історичних наук
ВІД АВТОРА
Украіна — друга за величиною країна Європи. За чисельністю населення вона наближається до Франції, а за обсягом валового національного продукту — до Італії. Проте політичні права українців як нації мінімальні — не лише на європейській арені, а й у власному благодатному, високорозвиненому краї. Сьогодні, як і протягом попередніх століть, право остаточно схвалювати рішення, що стосуються основних царин життя українців, зосереджене здебільшого поза межами їхньої території. В той час як найубогіші країни світу користуються повним суверенітетом, Україна тільки-но проголосила його. Ця кричуща невідповідність є загадкою історії, що спонукає пильніше розглянути минуле України й українців, минуле, яке так часто лишалося поза увагою і ще частіше не знаходило розуміння.
Висвітлюючи історію України, я зосереджуюсь переважно на двох темах. Одна з них — це відсутність в українців власної держави. Якщо заснування та зміцнення останньої є домінуючою рисою історії більшості народів, то цього не можна сказати про українців. Їхні невдачі у спробах здобути самостійність складають один із основних аспектів національного досвіду. Отже, українське минуле — це головним чином історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток поза впливом тієї чи іншої цілком сформованої держави.
Друга головна тема цієї праці — модернізація українського суспільства. Перетворення традиційних аграрних країн на сучасні індустріальні та постіндустріальні є, поза всяким сумнівом, тенденцією глобальною. Але в цьому загальному процесі існує розмаїття національних та регіональних форм і варіантів. Модернізація на Україні особливо вражає у кількох відношешіях. Колись аграрна за самою своєю суттю, Украіна стала індустріальною в надзвичайно швидкий і травматичний спосіб. До того ж модернізацію тут здійснювали переважно неукраїнці. Відтоді й дотепер зберігається певний поділ між українським і модерним.
Зрозуміло, історія України значно багатша за те, що можна підвести під ці теми. Знає вона також періоди та події, котрі їм суперечать. Зокрема, в середньовічній Київській Русі Украіна становила серцевину гідного подиву політичного, економічного й культурного об’єднання. У XVII ст. козаки вели успішні змагання за визволення краю від чужоземного поневолення. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. саме українці були взірцем модерності для росіян, а не навпаки, як це мало місце згодом. А на початку XX ст. українці вдалися до рішучих кроків, намагаючися стати господарями власної політичної та соціально-економічної долі. Цими двома темами — бездержавності та модернізаціі — неможливо охопити давне й багате подіями минуле краю, що був складником класичних цивілізацій Середземномор’я, що вабив з Азії численні хвилі кочових завойовників, слугував культурним кордоном між Сходом і Заходом, нарешті, краю, який став свідком колонізації неозорого пограниччя. Втім, саме відсутність держави та наявність панування неукраїнців у процесі модернізації є вирішальними моментами, котрі допомагають висвітлити надзвичайно широке, барвисте й химерне плетиво, що його утворює історія України.
Мені дуже поталанило вивчати саме історію України — галузь, в якій ще донедавна нелегко було дістати грунтовну освіту. На різних етапах цих студій моїми наставниками були такі видатні українські історики, як Іван Лисяк-Рудницький (покійний нині), Олександр Оглоблин, Омелян Пріцак. Їм складаю я велику подяку, скромним виразом якої, сподіваюся, стане поява цієї книги.
Вдячний також організаціям та особам, які допомагали у підготовці українського видання моєї книжки, особливо Канадському Товариству Прихильників Руху та його президентові Ерасту Гуцуляку; видавництву «Либідь», його директору О. О. Бойко і завідуючій редакцією літератури з історії С. В. Головко; д-ру іст. наук С. В. Кульчицькому та канд. іст. наук О. М. Дзюбі з Інституту історії України; д-ру філол. наук Р. П. Зорівчак зі Львівської консерваторії ім. М. Лисенка.
Січень 1991 р.
ОРЕСТ СУБТЕЛЬНИЙ
ВСТУП: НАЙДАВНІШІ ЧАСИ
Перші поселенці. Грецькі колонії на Україні
Україна — значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом. Іншою суттєвою рисою географії краю є відсутність природних бар’єрів. За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні 95 % території України — це рівнина, котра поступово спадає з покритих лісом Галицького, Волинського та Подільського плато до горбистих місцин по обидва боки Дніпра й переходить в неосяжний відкритий Причорноморський степ. Неозорі рівнини настільки переважають в українському краєвиді, що один географ писав на початку нашого століття: «Дев’ять десятих українців звичайно ніколи не бачили гір і навіть не знають, які вони на вигляд». Тут на розлогих степах — знамениті, надзвичайно родючі українські чорноземи, які займають мало не дві третини території краю. Проте на півночі та північному сході чорноземів немає — тут переважають менш родючі грунти й ліси (на останні припадає лише одна сьома всієї площі). Україна багата на корисні копалини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природа тут узагалі благодатна. Можна навіть сказати, що за природними ресурсами це найбагатша країна Європи.
З півночі до Чорного моря течуть три великі ріки, що разом із притоками забезпечують Україну достатньою кількістю води: це могутній Дніпро довжиною 2285 км, який ділить країну навпіл, Південний Буг та Дністер. Клімат хоч і допускає різкі перепади температур, але загалом помірний. У своїх сучасних межах Україна займає понад 600 тис. кв. км і простягається на 1300 км із заходу на схід і 900 км із півночі на південь. За територією це друга після Росії країна Європи, а за чисельністю населення (близько 52 млн) вона наближається до Франції.
Наука й техніка значно зменшили залежність сучасних людей від природи. Тому вони часто забувають про те, який величезний вплив справляло на їхніх предків фізичне оточення. Нерозуміння цього чинника на Україні подвійно дивує, оскільки в самій назві країни підкреслюється її положення. Велика частина української історії пояснюється саме цим. Розташована на основних шляхах між Європою та Азією, Україна часто ставала об’єктом впливів різних, часом протилежних культур. Через Причорномор’я вона зазнавала благотворних впливів грецької цивілізації — як античної, так і візантійської. Зате, знаходячись на західному кінці великого Євразійського степу, Україна часто ставала жертвою нападів войовничих кочовиків, і запекла боротьба з ними вичерпувала людські та матеріальні ресурси. Пізніше тут з’явилися оборонці її кордонів — козаки, котрі стали центральними постатями української історії та культури.
Неосяжні смуги чорноземів, що за площею та родючістю — серед найзначніших в усьому світі, також лишили відбиток на населенні краю. Власне, саме на території України розвинулися найбільш ранні землеробські цивілізації Європи. І до зовсім недавнього часу землеробство було символом українського способу життя. Вплив родючих грунтів України на її жителів особливо вражає у порівнянні з відбитком, що його наклали на селян сусідньої Росії її убогі землі. На російській Півночі неродючі піщані грунти, суворий клімат і короткий вегетативний період — принаймні на місяць коротший, ніж на Україні, — все це змушувало російських селян об’єднувати ресурси для спільної обробки землі. Зате на Україні куди більшого поширення набуло одноосібне господарство. Ці розходження зумовили появу суттєвих відмінностей у ментальності, культурі та суспільно-економічній організації двох споріднених народів. І вони ще більше поглиблювалися в умовах низької врожайності, що з часом змушувало російських селян шукати кращого життя в містах. Водночас українські селяни лишалися в своїх ідилічних і разом із тим архаїчних селах.