Розділ перший. Занадто різні країни
Два обшири та два місцероположення
Нині, коли Україна та Росія роз’єдналися остаточно, наші відмінності стали куди більш наочними. Це, щоправда, зовсім не заважає нам залишатися багато в чому схожими, а в чомусь, либонь, майже ідентичними, але я зараз веду мову про відмінності. За радянських часів, коли республіки всі до купи розташовували на одній географічній карті, не так легко було й побачити, де закінчується Україна, де починається Росія і де Росія переходить у Казахстан, тим більше, якщо карта була фізичною. Карта цілком відбивала життя — мандруючи «по просторам Родины чудесной», не завжди можна було й здогадатися, що вже покинув одну республіку і в’їхав у іншу. Наші відмінності затушковувала однаковість господарства Союзу, їх приховували абсолютно однакові пам’ятники Леніну від тундри до субтропіків, повний збіг цін на всі три сорти ковбаси, та й ще тисячі рис і рисочок радянського образу життя.
В тому була своя логіка, коли школярам Української РСР, а також усіх інших РСР пояснювали, що «ми» граничимо з Китаєм і Норвегією, а Берінгова протока відділяє «нас» від США, що 9% «нашої» території лежить поза Полярним колом, 14% складають простіри тундри, а 31% заполонила вічна мерзлота (засіло в пам’яті зі шкільних часів!), але, незважаючи на це, «ми» вирощуємо бавовни більше, ніж такі південні країни, як Єгипет та Пакістан.
Тепер у школах України вчителі пояснюють нашим дітям інше — що у нас (уже не в лапках) немає ані тундри, ані вічної мерзлоти, що жодна п’ядь нашої землі, погано це чи добре, не лежить поза Полярним колом. Позбавлені ми й хоча б завалященької пустелі (незважаючи на те, що піску в Україні — уздовж численних лиманів на чорноморських та азовських косах — скільки завгодно). У нас уже не «дванадцять морів та три океани», як було раніше, а всього два моря, втім, без сумніву, свої. Є в нас і гори (Карпатські та Кримські), є великі річки (нехай не Амур та не Єнісей), але вони нам до вподоби, є безкраї степи, кращі у світі чорноземи та прекрасні ліси.
Не межуючи, на відміну від Росії, з Північною Кореєю і не виходячи до полюса, Україна посідає, разом з тим, виняткове місце на світовій мапі. Її місцеположення доводить, що найважливіша регіональна держава (а Україна стане такою, коли подолає свої нинішні економічні труднощі та хвороби зростання) не обов’язково має бути величезною. Україна входить до Карпатського та Чорноморського регіонів, вона — законна частина Східної Європи, а своїм морським фасадом звернена до Туреччини. Україна прилягає також до Центральної Європи, до Балканського та Північнокавказського регіонів.
Крім того, Україна стоїть на гирловій частині Дунаю, а таким чином, є однією з дунайських країн — нарівні з Румунією, Болгарією, країнами колишньої Югославії, Угорщиною, Словаччиною, Австрією та Німеччиною. Не будемо забувати, що найсучасніший судноплавний канал з’єднав Дунай з Рейном та Північним морем, отже ми тепер зв’язані також з цими басейнами.
Наш Сіверський Донець впадає у Дон, а це означає, що через систему Волго-Донського каналу Україна може підключитись до водних магістралей всього Волзького басейну, до Волго-Балту й Каспію. Сьогодні пароплави не можуть піднятися від Дону до української території, хоча заважає цьому дрібниця: судноплавний відрізок Сіверського Донця починається одразу ж за нашим кордоном, від російського міста Донецьк Ростовський. Сучасним гідробудівельникам цілком під силу виправити справу.
Не всі води з території України стікають у Чорне та Азовське моря: наш Буг (не плутати з Південним Бугом, до речі, теж нашим!) тече на північ, щоб влитися, уже в польських межах, до Вісли, чий кінцевий пункт — Балтика. Інакше кажучи, ми входимо також і до країн Балтійського басейну, щоправда поки що теоретично. Але півтора століття тому Буг з’єднали системою каналів з Неманом та Дніпром — і як знати, може ці канали ще матимуть друге життя?.[4]
Україна належить не тільки до православного світу, а й до світу католиків, візит Папи римського дав цьому могутнє підтвердження, а один із корінних народів України, кримські татари, пов’язує її з мусульманським світом. Україна входить до кількох важливих історичних просторів, серед яких слід згадати поствізантійське, постросійсько-імперське, поставстроугорське, пострадянське та посткомуністичне. Вона — законна спадкоємиця всіх цих світів, що зникли.
Не буду намагатись конкурувати з підручниками географії та поезією — тільки цим двом жанрам вистачить снаги оспівати усі якості української землі. Я краще процитую тут Гоголя, всоте пошкодувавши, що він писав лише російською мовою. Говорячи про Україну давно минулих століть, Микола Васильович описує «места, где разновидная природа начинает становиться изобретательницею; где она раскинула степи прекрасные, вольные, с бесчисленным множеством трав почти гигантского роста, часто неожиданно среди них опрокинула косогор, убранный дикими вишнями, черешнями, или обрушила рытвину всю в цветах и по всем вьющимся лентам рек разбросала очаровательные виды, протянула во всю длину Днепр с ненасытными порогами, с величественными гористыми берегами и неизмеримыми лугами, и все это согрела умеренным дыханием юга...
4
Привабливі й інші наші воднотранспортні можливості. 26 листопада 2001 року робочі групи України, Білорусії і Латвії підписали договір відносно проекту «Транзитний шлях Дніпро — Західна Двіна». Мова йде про будівництво каналу, що з’єднає дві ріки, забезпечивши Україні вихід до Ризької затоки Балтійського моря. Справа це, звичайно, не завтрашнього дня, оскільки такий канал обійдеться більш ніж у два мільярди доларів. Ніякого державного каналориття не планується. Нехай приватники-акціонери зважують вигоди своєї участі в проекті, оцінюють можливі вантажопотоки. Називають цифру 120 мільйонів тонн вантажів на рік.