Потрібно пам’ятати хоча б ці цифри, щоб не впадати у помилку, як ті, хто по контрасту з Росією та під враженням низьких показників нашого ВВП (а вони не довіку будуть такими) уже готові назавжди записати Україну до милих, але незначних держав. У деяких наших авторів ця готовність обумовлена бажанням, щоб їх батьківщина стала такою собі невибагливою європейською країною під дахами з черепиці й безліччю маленьких крамничок. Я б дуже хотів нагадати їм слова українського вченого Степана Рудницького, які він сказав майже 80 років тому: «Не з’ясовуючи собі ось хоч би величини України й її народу, не тільки наші сірі интелігенти, але й наші визначні політичні діячі зводять українську справу до спільного знаменника зі справами “інших малих народів”. В практичному напрямку недостача географічного знання має просто фатальні наслідки».[5] До цього можна додати, що географія й по сьогодні лишається слабким місцем інтелігенції, та й не тільки «сірої», як в Україні, так і в Росії.
За розмірами своєї території Україна посідає перше місце у Європі. Іноді стверджують, мовляв, ні, друге — знову ж таки після Росії. Але порівнювати можна тільки порівнюване. Росія — євразійська країна, до того ж з географічної точки зору більш азіатська, ніж європейська. Серед європейських країн Україна, територія якої займає 604 тисячі квадратних кілометрів, найбільша. І навіть більше того — географічний центр Європи знаходиться на українській території, у Закарпатті. Мені це здається дуже символічним.
Розміри нашої країни не породжують клаустрофобії у її мешканців, їм просторо й вільно у себе вдома. Але так само і на захід від дому. Різниця між розмірами України й основними європейськими країнами не драматична — Україна більша, але порівняна з ними.[6] А ось з Росією не можна порівняти їх усіх. Загалом же, у України європейський розмір. Розмір XXL.
Що ми успадкували. Географія невіддільна від історії
Вище я назвав територію України оптимальною. За цифрами виходить наче так. На один квадратний кілометр у нас припадає 81 житель, це при тому, що населення розподілено у нас досить рівномірно. У цій рівномірності відбилась ще одна перевага України: практично вся наша територія сприятлива для життя та господарчої діяльності. В Росії з її величезними просторами тундри та вічної мерзлоти така картина не могла б скластись.
Країну, у якій 81 житель на квадратний кілометр, ніяк не назвеш перенаселеною. Для порівняння: у Бельгії показник густоти населення складає 339 чол., у Великобританії — 246 чол./кв. км. Щоправда, подекуди у нас ще має місце «приховане аграрне перенаселення», це коли людей на селі немає чим зайняти. Але це набагато краще, ніж кинуті, полишені людьми села та поля, що поросли бур’янами.
Україну не назвеш також недостатньо населеною. Типовий випадок недостатньо населеної країни — знову ж таки Росія, де щільність мешканців дорівнює 8,6 чол./кв. км. Але недостатньо населені країни цілком можуть бути процвітаючими, що доводить приклад Канади (3,4 чол./кв. км), або Австралії (2,5 чол./кв. км).
Говорячи про «оптимальність», я мав на увазі лише те, що у нас є людські ресурси, які більше чи менше відповідають нашій території та природним умовам. Ми можемо прогодувати себе самих (та й не тільки себе), наші людські ресурси дозволяють ефективно використовувати нашу національну територію, ми здатні на ній по-сучасному та інтенсивно господарювати. Американський штат Техас приблизно дорівнює за площею Україні (він навіть трохи більший), втім заселений зовсім не так густо — всього 28 людей на квадратний кілометр. Чи можна зробити висновок, що техасці не здатні впоратися зі своєю територією, що вона для них не оптимальна? Гадаю, ні. Вони порівняно з нами працюють з більшою продуктивністю, економіка Техасу — приклад більш інтенсивного господарювання.
Як усім нам добре відомо, існують нації інтенсивного та екстенсивного розвитку. Споконвіку, коли тому чи іншому народу не було куди розширюватися — не дозволяли природні кордони та (або) сильні сусіди, він мимоволі звертався до більш інтенсивного та менш марнотратного засобу ведення господарства. Це довгий та нудний шлях — шлях терпіння, нестатків, постійної наполегливої праці та самообмеження. Цей шлях привчає людей працювати систематично та без ривків, стимулює винахід корисних навичок та технологій і обов’язково приводить до достатку та добробуту. Це шлях, який називають, як правило, західноєвропейським, він породив ментальність, притаманну мешканцям Західної Європи. Переселяючись за моря, на нові землі, такі люди привозили з собою прийоми та звички інтенсивної праці.
5
Схиляючи голову перед пам’яттю загиблого в роки сталінського терору С. Л. Рудницького, неможливо підписатися під усіма його ідеями. Так, «світове політичне значення України» він бачив у тім, щоб «вона своєю великою і довгопростягненою територією спинювала б експанзію Росії до Адрійського й Егейського морів, до Передньої Азії й Єгипту, й робила б майже неможливою експанзію до Індії». Виходить, Україна повинна була б зробити своєю основною життєвою метою не рішення власних завдань, а постійну протидію іншій державі. І чим? Своїм великим тілом. Для цього Україні належало стати не просто «широко розпростертою», а дуже широко розпростертою — тобто, самій зайнятися територіальними захватами. Загородити від Росії Індію Україна в часи Рудницького могла б, лише зімкнувшись із Китаєм. Виходить, Україні довелося б розширитися — через Астрахань, Новоперовський форт і Орськ (тому що це шевченківські місця?..) — до Семиріччя (тому що там жило багато вихідців з Полтавщини?!) і кордону з Китаєм. Втім, у книзі Рудницького («Чому ми хочемо самостійної України». Львів, 1994) можна знайти набагато більш скромні плани. Якщо вже не самостійність, пише він, то автономію України в складі Росії можна «сильно поставити». Не за здравіє, так за упокій... Втім, думка про значення географії здається виключно цікавою і правильною.
6
За розмірами території країни, що йдуть слідом за Україною, розташовуються так: Франція займає 552 тисячі кв. км, Іспанія — 505 тисяч, Швеція — 450 тисяч, Норвегія — 387 тисяч, Німеччина — 357 тисяч, Фінляндія — 337 тисяч, Польща — 313 тисяч, Італія — 301 тисячу, Велика Британія — 244 тисячі, Румунія — 237 тисяч.