Виявляється, мода на високі капелюхи московських бояр має хорезмійське походження, високі головні убори бояринь наслідували митри, які московське вище духовенство вивезло з Візантії. Проте до наших запорізьких козаків їхній капелюх (шлик) з китицею на кінці, що звисав до низу, прийшов з Угорщини, а «чемерка» (різновид блузи із зборками по всій талії) наших прапрабабусь має італійське походження. Іноді важко зрозуміти, хто у кого й коли позичав, та й чи позичав взагалі. Карпатські українці з давніх-давен обзавелися широченними шкіряними поясами з безліччю кишень, з півдюжиною пряжок та іншими мальовничими подробицями, знахідками для сучасних модельєрів. Вигляд у цих поясів кінематографічно-ковбойський (хоча з’явилися вони, коли ще ніяких ковбоїв у Америці не було), аналогів таким поясам у росіян немає.
За всіма цими відмінами — століття та століття роздільного буття росіян та українців, культурні зв’язки та впливи, що не збігаються, різні історичні долі. Взяти, наприклад, личаки, які не потрапили до українців, що мешкають далі Полісся. Личаки («лапти»; як, до речі, і російська «баня» — лазня) говорять, на думку вчених, про довге життя росіян поруч з народами фінського походження. Деякі із цих лісових народів (мурома, заволочська чудь) повністю розчинились серед росіян. Російське дворянство увібрало в себе дуже значний татарський елемент, багато відомих дворянських родів ведуть свій початок від татарських мурз, що переходили на службу до князів Північносхідної Русі. Зі свого боку, до українського народу влилося чимало кочівників Дикого Поля (ще за часів Київської Русі наші предки викрадали «красных девок половецких», напади за жінками учиняли згодом також і запорожці; вони ж приймали до своїх лав всякого, хто прийняв православну віру), вливались також і переселенці з Оттоманської імперії, особливо з Балкан, поляки, угорці, румуни, молдавани.[16] Знаючи все це, чи ж можемо ми, хоча б навіть теоретично, чекати, що українцям та росіянам може бути притаманний однаковий характер та спосіб життя?
Ще більше, ніж у одязі, сповнені змісту відміни у зовнішньому вигляді наших сільських поселень. Хата мало чим нагадує «избу». Я впевнений, що ці два житла відбивають два національних характери. Білостінна хата під солом’яною чотирискатною стріхою — це, як на мене, одне з найпрекрасніших видовищ на світі. А якщо коло неї ще й садок вишневий... Навіть рублені з колод стіни українець неодмінно обмащував глиною зовні та зсередини, а потім ці стіни безліч разів білив. А яким мальовничим був тин довкола хати, як красиво звисали в’язанки цибулі та сушених груш! Можливо, етнографи будуть сміятися над таким припущенням, але мені повсякчас здається, що господар хати дивився на її естетичне призначення з тією ж відповідальністю, як на практичне.
Російський рублений дім може виглядати дуже статечно й солідно, тим більше північний, на підклітці (хижі), з різбленням та півниками. Але дерево швидко сіріє, і дім досить скоро стає не дуже веселим на вигляд. До того ж рідко який дерев’яний будинок з часом не перекоситься — от через ці сіруваті, а іноді майже чорні, перекошені стіни навіть заможне російське село виглядає набагато біднішим, ніж є насправді. Що вже говорити про село, якому менше пощастило? Я не можу довести, але ось як думаю: ніхто в тому не винен, так уже склалося, що російське дерев’яне село самим своїм зовнішнім виглядом не дуже надихає мешканців, не настроює їх на господарську невгамовність, на винахідливість у побутових клопотах. Можливо, саме цим варто пояснити занехаяність багатьох жител та городів у Росії. Господарі нібито махнули на все рукою, їхні українські брати опускають руки далебі не так часто — естетика місця не дозволяє. Сільські дороги у лісостепу та степу у нас часто обсаджені мальовничими старими деревами, що дуже прикрашає місцевість. В Росії це навдивовижу — навіщо, мовляв, лісів і так довкола прірва.
16
Те, що у формуванні наших народів велика роль інших етносів, свідчить, наскільки наші слов’янські предки були розумнішими нинішніх расистів-аматорів. Уже тисячу років тому вони розуміли, що приплив свіжої крові є благо. Результат цього розуміння речей у наявності: ніде в світі ви не зустрінете у вуличній юрбі стільки красунь, як у Дніпропетровську і Петербурзі, Києві і Москві. Українці і росіяни безумовно можуть пишатися усіма своїми предками без винятку.