Якось я спитав сам себе: якби у СРСР до 70-х років вичерпалися запаси нафти та газу, чи не стояв би він і сьогодні наче скеля? Якби водночас з усім іншим світом він кинув свої науково-технічні сили на вирішення енергетичної проблеми, чи не пішла б світова історія іншим шляхом? Після зрілих роздумів я відповів собі так: не пішла б. Головна відміна Заходу від СРСР полягає не в тому, що він був гірше забезпечений вуглеводнями, а у наявності добре налагодженої ринкової економіки. Захід здобував додаткові сили з вільного ринку, про що радянські керівники, схоже на те, навіть не здогадувались.[33]
Коли настав час звернути комуністичний експеримент як анахронічний та вже остаточно не співзвучний з епохою, виявилось, що вихід з глухого кута Великої Утопії, ліквідаційні роботи та налагодження життя на зовсім інших основах — дуже складна і виключно дорога справа. Я не хочу сказати, що Росії легше за всіх, але ж їй напевне легше, ніж Україні. Головна ощадна книжка залишилась у Росії, і це надало їй великі стартові переваги. Впевнений, що наше деяке відставання від Росії за минуле десятиліття пояснюється виключно цим фактором. Впевнений я і у тому, що будь у нас енергетична база на рівні простого самозабезпечення, наші успіхи були б значно вищими тих, які сьогодні демонструє Україна. Зрозуміло, я не буду цього доводити, через те, що довелося б написати окрему книгу, яка все одно переконала б тільки тих, хто бажав би переконатися, хто і до цієї книги думав так само, як і я.
Я бажаю Росії добра, а тому сподіваюсь, що вона не стане відкладати вирішення своїх проблем, сподіваючись на те, що від будь-якої проблеми можна, у крайньому випадку, відкупитися нафтодоларами.
Велика ощадна книжка, чого доброго, може зле пожартувати ще раз.
Отримавши незалежність, Україна з радістю виявила, що володіє досить значною частиною промислового потенціалу колишнього СРСР. Але радість була недовгою. Всі значні народногосподарські об’єкти, що були зведені волею Держплану на українській землі, виявилися один до одного енергомісткими, щоб не сказати енергопожираючими: металургійні комбінати та заводи, машинобудівельні та нафтохімічні підприємства, суднобудівельні верфі, весь воєнно-промисловий комплекс. Енергомісткими були порти, магістральні трубопроводи, електрифіковані залізниці, система водопостачання у Крим. Не звикли обмежувати себе у енергоспоживанні міста та селища, і навіть сільська місцевість. А між тим, деяку частину енергії (особливо після чорнобильської катастрофи) та основну частину енергоносіїв Україна отримувала з РРФСР. Після розпаду Радянського Союзу ціни на енергоносії одразу пішли догори, і економіка України забуксувала. «Штучна» енергія ще не винайдена, у зв’язку з чим загальний обсяг виробництва у нашій країні впав за ці роки більше ніж наполовину. Я в захваті від того, що він не впав набагато нижче.
Люди швидко звикають до доброго і перестають про нього пам’ятати, але погане не дає про себе забути. Незалежність давно сприймається як щось звичайне, уже мало хто кожен день дякує за неї Богові або щипає себе, чи не сон це бува. Проте труднощі повсякденного життя багатьох настроюють на злу хандру та зневіру. На щастя, вони погано уявляють, як багато приводів для просто-таки відчайдушної зневіри могло бути у них у 90-і роки, якби вони знали про нашу економіку наприклад те, що було відомо мені. Тепер, коли найгірше позаду, хочеться зіщулитись, коли пригадуєш ті роки.
33
До моменту розпаду Радянського Союзу Російська Федерація (взята окремо) забезпечувала 12% світового виробництва нафти, 13% — рідкісних і кольорових металів, 16% — калійних солей, 28% — природного газу, 55% апатитів і т. д.; російський експорт на 80% складався з продукції видобувних галузей або первинно перероблених корисних копалин. Про стан внутрішнього ринку говорять такі факти: вивозилося 90% виробленого алюмінію, 80% міді, 72% мінеральних добрив, 43% сирої нафти. Як кажуть, все на продаж, все за валюту.