Що таке «доросле»? Якщо збільшення господарських показників викликане щасливим стрибком цін на сировину або першим порухом галузей, які до того були швидше мертві, ніж живі (від нуля легко нарощувати відсотки), то це не зростання. «Доросле зростання» — це реакція промисловості на сприятливі та осмислені зміни у податковій, законодавчій, інвестиційній, митній політиці держави. Таких змін у нас ще дуже не вистачає, тим більш цінна та вдячна реакція промисловості, яку ми спостерігаємо. Україна йшла до цього довго та важко — подолавши у 1998 році нижню точку падіння економічного потенціалу країни та життєвого рівня людей. Поки що ми на самому початку позитивного процесу.
Зростання промислового виробництва в Україні у 2000 році склало 12,9%, сільського господарства — 7,1%. У першому півріччі 2001 року в Україні спостерігалось найбільше зростання промислового виробництва серед всіх країн СНД — одразу на 18,5% (в Росії, для порівняння, на 5,5%). При тому не за рахунок сировинної складової, яка у нас набагато менша, ніж у Росії. В середньому чотири роки підряд (з другої половини 1999-го) наш ВВП зростає швидше усіх у Європі, вище семи процентів. Це зростання нами забезпечене без західних вливань, якими користувались, наприклад, Польща та Угорщина в роки экономічного підйому в цих країнах (зараз там темпи зростання — півтора чи два проценти). Пожвавлення помітне також і за непрямими ознаками. Спеціалізовані бізнес-сайти в Інтернеті відображують ділову активність, що просто фонтанує, виходять десятки газет ділових об’яв, деякі товщиною з палець, скрізь будується велика кількість індивідуальних будинків, торгівля будматеріалами квітне, автомобілей на вулицях уже більше, ніж хотілося б. Іноді виникає бажання поплювати через плече...
По сторінках преси гуляє багато міркувань щодо нинішнього стану української економіки, багато цифр та любительських «рейтингів». Одне з найулюбленіших занять нашої опозиційної публіцистики — розташувати Україну у самому хвості світового розвитку, де-небудь між вчорашніми колоніями з тропічної Африки. Але, маю запевнити, Україна не опускалась так низько.
Коли ми говоримо, що у нижній точці спаду наш економічний потенціал зменшився наполовину і навіть трохи більше, треба ясно уявляти, від якого рівня йшов спад.[34] Спад не буває однаковим по всіх позиціях. У тих галузях, де Україна була особливо глибоко залучена до загальносоюзного розподілу праці і де стався обрив виробничих зв’язків, спад перевищив двократний. У інших же галузях він був менш драматичний. Смертельно небезпечним було саме по собі скорочення виробництва, яке впало до рівня початку 60-х. Якби справа була тільки у цьому, можна було б сказати собі: ну, адже жили ж ми у 60-х, та ще й пісні співали. Найсильніша соціальна небезпека витікала із нерівномірності розподілу удару по різних групах населення.
Те, що в Україні був збережений соціальний та етнічний мир, я вважаю головною заслугою її керівництва — хто б не стояв у керма країни — за всі десять років її незалежності. Це була праця, яку не бачила громадськість. Іноді доводилось переходити на «ручне управління» економікою та фінансами. В теорії це ненормально, але на практиці рятувало. Наприклад, скасувати велику заборгованість по пенсіях вдалося тільки завдяки вольовому рішенню навантажити додатковим податковим тягарем дорогі споживчі товари, предмети розкошу. Ретельно все зваживши, я зрозумів, що це єдиний вихід та видав відповідний указ.
Відмовившись від прямого державного регулювання, українська держава довгі роки не могла знайти інших важелів впливу на економіку — важелів, що підходять до ринкового середовища. Лише в останні два роки ми почали відчувати цей «зворотній зв’язок». Щоб він діяв більш надійно, важливо зрозуміти, де ми зараз.
В Австрії є Віденський інститут міжнародних економічних порівнянь (WIIW), що користується світовим авторитетом. Цей інститут кожен рік випускає, серед іншого, ретельно підготовлені доповіді про економіку посткомуністичних країн Європи. Мене зацікавили його оцінки внутрішнього валового продукту (ВВП) України, оскільки незалежна та грамотна оцінка ззовні допомагає побачити те, що випадає з-під уваги «замиленого погляду внутрішнього спостерігача» (це я цитую одного суспільствознавця).
Внутрішній валовий продукт — це узагальнюючий показник економічної діяльності країни за рік. Він розраховується за дуже складною методикою та винайдений спеціально для того, щоб стало можливим порівнювати господарську потужність різних країн.
34
Україна випускала у 1980-і роки від 17% до 20% усієї промислової продукції СРСР і від 21 до 25% сільськогосподарської. При цьому частка її населення в населенні СРСР дорівнювала в 1991 році приблизно 18%. У 1990 — 1991 роках на Україну, чиє населення складало ледь менше одного відсотка населення світу, припадало: 4% світового видобутку кам’яного вугілля, 10% — залізної руди, 24,5% — марганцевих руд, 8,4% — ртуті, 4,1% — каоліну, 14,8% — природної сірки, 5% — кам’яної солі, 9% — торфу, 9,5% — світового виробництва цукру, 20% — виплавки чавуну, 7% — сталі, 2,3% — виробництва електроенергії. Усі 80-і роки УРСР по багатьох позиціях фактично дотувала менш розвинені союзні республіки. Правда, якби розрахунки в СРСР відбувалися за світовими цінами, виявилося б, що РРФСР дуже серйозно дотує Україну постачаннями нафти і газу. У цьому випадку баланс у міжреспубліканському обміні виходив би не на користь України, що робило її дотаційною республікою. Але за світовими цінами в СРСР ніхто нічого не рахував, і наше донорство під сумнів не ставилося.