Це вже Москва, принижуючи Україну, привчила нас до думки про однаковий статус Русі (України) та Московії перед Золотою Ордою.
В українській історичній літературі не існує аналізу воєнного походу хана Батия через північні терени України до Центральної Європи. Маємо тільки «московские былины» про ті «страшні татаро-монгольські» часи. Цього питання за царських та більшовицьких часів Російської імперії українцям не дозволяли належно розглядати. Скажімо більше — забороняли! Бо навіть часткове висвітлення його завдавало руйнівного удару по московській офіційній історіографії.
Отож, наводимо скорочений запис напрямку руху війська хана Батия за Літописом Руським. Ординці просувалися фронтом (смугою) завширшки 100–150 кілометрів. Слухаємо літопис:
«А коли Батий узяв город Київ (6 грудня 1240 року. — В.Б.) і почув він про Данила, що той в Уграх є, то рушив сам до [города] Володимира (Волинська область. — В.Б.).
І прийшов він до города Колодяжна (південь сучасної Житомирської області. — В.Б.), і поставив дванадцять пороків… І прийшов він до Каменця [та] Ізяславля [і] взяв їх (Згадка про Кам’янець — московська вставка до Літопису Руського тому, що за тими ж московськими джерелами місто Кам’янець засноване тільки у XIV столітті. Ізяслав — північ сучасної Хмельницької області — В.Б.). А коли побачив, що Крем’янець і город Данилів неможливо взяти, то відійшов од них. І прийшов він до Володимира, і взяв його списом…» [18, с. 397–398].
З історичних документів відомо, що після Володимира військо хана Батия розділилося на дві частини. Менша його частина через Берестя пішла на Польщу (сучасну) та Німеччину, а більша частина, на чолі з ханом Батиєм, через Карпатські перевали рушила до Угорщини.
Літопис так і зазначив:
«Отож Батий послухав ради Дмитрової (київський тисяцький князя Данила Галицького. — В.Б.), пішов в Угри…» [18, с. 398].
Звернімо увагу також на таку фразу галицького літописця: «І прийшов він (Батий. — В.Б.) до Володимира, і взяв його списом, і вибив його без пощади, так само і город Галич, і інших городів багато, що їм нема числа». [18, с. 398].
Маємо справу із відвертою московською фальшивкою. Літописець князя Данила так писати про свою Батьківщину не міг. Він зобов’язаний був знати назву кожного княжого міста. Навіть ми, жителі України XXI століття, знаємо кожне місто від Києва до Галича тих часів. А головне, що той же галицький літописець, описуючи повернення Данила Романовича «З Угрів», вказуючи міста, які відвідував князь, нагадував нам, чи були вони зруйновані військом Батия, чи ні. Так от: спалених і зруйнованих «городів» було значно менше(!!!), ніж уцілілих. Що є ще одним доказом московської фальшивки про зруйновані українські міста, «що їм нема числа».
За моїми підрахунками у Літописі Руському, військо хана Батия від Києва до кордону (західного) Великого Галицько-Волинського князівства зруйнувало 7 міст, у той час як незруйнованих у літописі вказано двадцять п’ять.
Ось вона страшна таємниця російської історіографії: хан Батий у 1240–1241 роках не завойовував землі Русі (Галицько-Волинського князівства), до якого входив Київ.
Подамо назву кожного зруйнованого та незруйнованого міста Русі (України) за Літописом Руським, згаданого із 1240 до 1250 року.
Зруйновані ханом Батиєм міста Русі:
1. Київ, 2. Колодяжин, З. Каменець, 4. Ізяслав, 5. Галич, 6. Володимир, 7. Берестя.
Незруйновані ханом Батиєм міста Русі:
1. Крем’янець, 2. Данилів, 3. Синеводсько, 4. Дорогичин, 5. Холм, 6. Володава, 7. Бакота, 8. Перемишль, 9. Коломия, 10. Вотнин, 11. Луцьк, 12. Деревич, 13. Губин, 14. Кобуд, 15. Кудин, 16. Городець, 17. Божський, 18. Дядьків, 19. Печера Домажирова, 20. Щекотов, 21. Каліус, 22. Андріїв, 23. Пересопниця, 24. Пінськ, 25. Мельниця.
Зазначимо також:
Перше. Якщо хан Батий зустрічав на теренах Русі (України) добре укріплене місто, він, аби не витрачати зайвих зусиль, обходив і полишав його. У Літописі Руському згадується два таких міста: Крем’янець і Данилів. Що є стовідсотковою ознакою звичайного воєнного походу, а не завоювання.
Друге. Під час проходу через Русь (Україну) хан Батий у жодному із захоплених міст не залишив найменшого окупаційного гарнізону, навіть у столицях земель (князівств): Києві, Володимирі, Галичі. Що є теж стовідсотковою ознакою воєнного походу.