Хоча я не схильний вважати, що влада є ворогом народу, однак перебіг подій свідчить про те, що більшість політичної еліти не розуміє глобальних процесів, які відбуваються. Можливо, через те багато кому книга може здатися жорсткою. Але я й задумував її, аби викликати полеміку. І дуже хотів би помилитися в своїх оцінках державотворчих процесів в Україні.
Розділ 1
Що ж відбувається з нами?
Нині чи не кожен, хто живе в Україні, замислюється над тим, чому 280 млн громадян у колишньому СРСР дали можливість західним проповідникам нового міфу, тепер уже лібералізму, а також власним корпоратистам знов ошукати себе. Чому розвіявся старий міф західних ідеалістів, “комунізм” Л. Брежнєва? Колись життя було значно кращим, будувалися нові квартири, люди купували телевізори, мали можливість відпочивати на морі, могли збирати гроші на автомобілі або мали їх.
Чому всі нові ідеологічні міфи випробовуються на теренах Східної Європи, причому — такими американськими геополітиками єврейського походження, як Збігнєв Бжезинський чи Мадлен Олбрайт, котрі, до речі, навіть з власного вірою й національністю не можуть визначитися?
Чому люди з таким ентузіазмом почали руйнувати своє усталене життя, свій вистражданий і досить пристойний дім? І що ж тепер чекає нас у майбутньому? До чого призведе катастрофічне старіння основних фондів нашої промисловості? Песимісти стверджують, що до 2010 року науково-промисловий потенціал України буде остаточно зруйновано. А це означає, що ідеологію технологічного лідерства у сфері технічної політики вже сьогодні потрібно міняти на ідеологію технічних залучень.
Однак і це ще далеко не все. Газета “Голос України” у номері від 31 травня 2000 року зазначає: “За оцінками експертних досліджень, організована злочинність контролює 85 відсотків банків і 40-50 відсотків підприємств”. Там же опублікована заява фракції “Батьківщина”, де зокрема констатується: “В Україні і за кордоном відомо, що реальне безробіття у нас досягло катастрофічного рівня — майже 33 % і стало національним лихом. Урядові структури — Держкомстат і Міністерство соціальної політики — вперто применшують або навіть приховують реальні дані про безробіття”. Заробітна плата заморожена, а ціни постійно підвищуються: на проїзд у міському транспорті, на хліб, електроенергію, комунальні послуги, оплату житла, нафтопродукти ...
Як жити в таких умовах?
Нині інженери, вчені, викладачі вузів, учителі підробляють, торгуючи цигарками, китайськими, турецькими та іншими товарами, виконуючи роботу, яку на Заході виконують переважно безграмотні й безпритульні. Міста України перетворилися на базари, де все купується й продається. Скажімо, харківський Барабашівський ринок щоденно дає величезні прибутки президентові концерну “АВЕК” та його покровителям.
Чому і хто перетворив науковий і промисловий центр України — місто Харків — на сумнозвісну “барахолку”?
Чому люди, які стоять при владі, нічого не роблять для розвою промисловості й науки?
Чому доктори й кандидати наук повинні заробляти гроші торгівлею?
Чому депопуляція українства досягла катастрофічних розмірів, валовий внутрішній продукт на душу населення становить трохи більше 700 доларів. За класифікацією ООН, це — рівень малорозвинених країн.
Необхідно усвідомити і діяти, а не чекати, поки компрадорська й гендлярсько-лихварська політична “еліта” продасть і землю України, а ми станемо рабами у власній “незалежній” державі.
Прикметну рису масової свідомості радянської людини визначили демократи кінця 80-х років — розслабленість, розманіженість. Через те, що, мовляв, в СРСР надійний соціальний захист. Адже майже два покоління радянських людей виросли за відсутності загроз і небезпек. А відтак вони звикли до того, що життя може тільки покращуватись, а всі тодішні соціальні гарантії здавалися природними, як повітря, були частиною суспільної атмосфери. Безробіття, бідність, хвороби, характерні для західного світу, які загартовували їхню волю, нам здавалися надуманими.
Уже понад десятиліття спостерігаємо явище, яке суперечить здоровому глуздові: в Україні існує режим, що не користується авторитетом і повагою у жодній соціальній групі населення. Проте він стійкий і не подає жодних ознак власної загибелі — що б там не говорили лідери опозиції, з огляду на логіку і здоровий глузд. Для більшості українського народу очевидний факт, що нинішній режим, м’яко кажучи, не заслуговує на подяку — досить переглянути пресу.