Що добравсь до передчасних зморщок
Без злочину або утрати.
Хіба не починає вже, хоча й несміливо, заглушувана ревиськом золотого теляти, звучати проповідь любові, й замість торжествуючого “кожен — за себе, дорога — сильному” хіба не чуємо ми наполегливого заклику до дружби, взаємності? Людство втомилося від бурхливої суєти накопичення, воно змучилось у гонитві за земними благами і, хто знає, можливо, недалеко той день, коли люди згадають великі слова Овідія:
Низько пригинаючи голову, бродять по землі звірі.
Але Бог дав людині піднесене обличчя і наказав
звертати його до неба,
де мешкають правда і вічність.
Чи не нагадує це вам, шановні читачі, що життя йде по колу і, можливо, дуже скоро ми почуємо щось схоже від наших народних депутатів... Втім, чи дочекаємось?