І вішателі з Людвігом Краузом, сміючись і жартуючи, вже готували шибениці й для всієї компанії, що була в клуні при вбивстві Купріяна Хуторного. Людвіг був щасливий. Він діяв.
Уже вели побитих дезертирів і оточенців у синяках. Вже лупцювали їх конвоїри по чім попало на ходу.
— Ну, собако! Пропадеш же й ти! Ай! Пропадеш, батьковбивець!
— Іди, йди, — пробубонів Павло. Він був уже в числі конвоїрів.
— Ух ти, убийбатько! Іуда!
— Я не вбивав. Не мучте мене. Вони самі на кулю напоролись!
— Га! А ми самі на шибеницю йдемо?! Через тебе, сучий сину!
— Я не знаю. Я не суддя вам. Я сторожа, мені приказано. Що я буду робить?!
— Рус! Замовкни, свиня! — гаркнув німецький єфрейтор і ще раз оперезав бідолаху по спині.
Лаврін Запорожець швидко ввійшов у хату.
— Тату, ідіть мерщій на збори. Вони вас уб'ють, — промовила Олеся з сіней.
— Залиш мене, — глухо наказав Запорожець. Олеся хутко причинила двері. Упавши на тапчан у сінях, вона затужила.
Оставшись один, Запорожець зняв з покуття портрет Сталіна.
— Прощайте, товаришу. Не думали ми з вами, що так вийде, та сталося — не малою, великою кров'ю на [своїй] території, — тихо промовив він до портрета. — Що буде з народом нашим? Виживе він чи загине, що й сліду не стане ніякого? Розженуть його по каторгах та по лісах, байраках та гнилих болотах, як вовків сіромах, та натруять одне на одного, так що й живі завидуватимуть мертвим. Горе нам… Народ безсмертний, ви казали, товаришу мій. Ой, важке наше безсмертя! Важка доля народна… чую смерть.
Почувся стук у двері.
— Прощайте, йдуть. — Лаврін повернув портрет до стіни й поставив долі.
— Іду!
Лаврін вийшов у сіни.
— Тату! — кинулась до нього Олеся.
— Прощай, доню, — тихо промовив Лаврін і вийшов.
— Що це за аморальна область? — блиснув хижим оком полковник Ернст фон Крауз, поглядаючи на селян, що стояли перед ним на майдані. — Тікають старости в партизанські банди, тікають начальники поліції. Тут банда дезертирів нападає на поліцая Павла Хуторного і теж тікає до лісу. Я чесний німець, батько, мушу банду вішати! Вас іст дас?[9]
Лаврін слухав цю моторошну промову і внутрішньо готовивсь прийняти смерть достойно й просто, щоб хоч не просити ні про що катюг.
Загибель Савки й старого батька і поранення жінки тяжко пригнули його.
— Я знаю, ваші уші знаходяться в Лондоні, а серце в Москві! — говорив фон Крауз. — Але не забувайте, що ваші спини перебувають на Вкраїні і ваші шибениці теж. Я наказую востаннє обрати старосту. Називайте кандидата. Ну, біте![10]
— Нема в нас такого!
— Що вони кажуть, фатер?
— Одмовляються.
— Фойєррр![11] — крикнув Людвіг Крауз.
Загриміли кулемети, засичали кулі понад головами і раптом стихли.
— Нема! Не годимося для староства!
— Фойєр!!! — ще раз подав команду Людвіг. Село стояло по горло в воді під млином. Була ніч.
— Нема! Не можем обрати! — гукали в темряві з-під млина. — Нема!
Плакали жінки під вербами понад берегами, понад осокою. Плакали діти.
— Тату, тату! — гукали.
— Кажіть, тату, кажіть що-небудь.
Загорілось півдесятка хат. Освітило людей у воді.
Лаврін стояв під руки в воді, притулившись до гнилої палі од старого мосту.
— Лаврін, прийми гріх на душу.
— Лаврін, у тебе сини в армії. Що тобі? Прийми тягар. Прийми, Лаврін Михайлович.
— Кому, як не тобі, Лавріне, — гомоніли люди, заклякаючи в воді. Вже декому не вистачило сил, і дужчі підтримували недужих.
— Лаврін, рятуй, бо заклякнемо к такій матері. Соглашайся, та ходім уже поснідаєм, — сказав посинілий од холоду Мина Товченик, сусід Лавріна.
— Ну, хай буде так, — сказав Запорожець.
Ранком фон Крауз, вдоволений з доброго сну, сніданку, приємного купання, у строкатій піжамі підійшов до млина.
— Гутен таг, україніше льойте! Ві гейт ес інен? Іх габе гехерт дас зі волен ніхт кайн кандидатур староста каварит. Дас зеєр шаде, ніхт? — весело глузував він, витираючи товсту шию пухнатим рожевим рушником. — Абер унмегліх зо філь ін кальт васер штеєн, ніхт вар? Біте, комен зі гір, унд подумайте нох айн маль…[12] Немножко. Ну, пожалюйста…
Селяни почали виходити з води.
— Вер ду гаст гезахт?[13]
12
Добрий день, українські люди! Як ваші справи? Я чув, що ви не хочете називати кандидатури на старосту. Це не велика біда, ні? Але неможливо так довго стояти у холодній воді, чи не так? Будь ласка, підійдіть сюди і подумайте ще раз...