1. Величезне «історичне щастя» москвинів. Проаналізуйте, напр., похід Карла XII на Україну або поясніть, чому історична доля не післала німцям когось розумнішого за А. Гітлера.
2. Нерозуміння Европою причин московського світового месіянізму і недооцінення нею його розгонової сили.
3. Державна бездарність, нерозум Польщі, Туреччини й України.
4. Боротьба між собою ворогів Московщини. Москвини завжди були тим третім, який користає з бійки двох.
5. Знайшлось багато чужинців, в тому числі й українців, які помагали москвинам будувати їхню імперію.
6. Надзвичайно розвинений у москвинів національний інстинкт, що дуже добре замінював їм творчий дух.
Імперія, збудована на сприятливих обставинах, а не творчим духом нації, тримається лише доти, доки ті сприятливі обставини існують. Впадуть вони — впаде Московська імперія. На наших очах деякі з тих обставин вже падають. Москвини докладають всіх зусиль, щоб цей факт закрити перед світом. Обов’язком української науки — відкрити цей факт світові і тим зруйнувати міт про силу москвинів. Впаде той міт — впаде не лише страх перед Московщиною, але впаде й ілюзія світу, мовляв, москвини можуть виконати таку потрібну світові роль в системі рівноваги світових потуг. Втративши надію на Московщину, західний світ примушений буде шукати іншої сили, щоб втримати ту рівновагу.
ЧИ УКРАЇНА ЗМОЖЕ БУТИ ТОЮ СИЛОЮ?
«Дайте мені добрий підручник історії якогось народу, і я вам майже безпомилково скажу, що той нарід зробить у сучасній політичній ситуації», — каже еспанський історик А. Кастаньон. І справді, поступовання народу, його становище до власних справ та до інших народів визначається не лише хвилевими, матеріяльними інтересами, не лише програмою партії, що стоїть при владі, а головне ВДАЧЕЮ та історичною ТРАДИЦІЄЮ нації» (М. Волинський).
Отже, погляньмо глибше на життя московської й української націй, прослідім національний дух, національну культуру, національні історичні традиції обидвох, щоб мати підставу заглянути в майбутнє цих націй.
III
ПОХОДЖЕННЯ І ВДАЧА МОСКВИНА
Хто не бреше і не краде, той не є москвин.
Грецький історик Геродот (484–425 до Р. X.) пише, що на північ від Скитської держави (с. т. на просторі теперішньої Московщини. — П. Ш.) живе нарід андрофаґи (що означає «людожери»). Він пише, що той нарід є якийсь особливий, цілком відмінний від скитів, говорить не скитською мовою, не має ніяких законів, має найдикіші звичаї, вони є мисливці–кочовики і людожери. Не тяжко вгадати в тому народі прапредків нинішніх москвинів. Факт людожерства прамосквинів підтверджує і сучасна археологія. На терені Московщини археологи знайшли чимало городищ з т. зв. «смітниками», в яких є повно людських кісток, порозбиваних, щоб здобути з них шпік. Ті городища належать до неолітичної доби (2000 років до Р. X.), а Геродот жив в 5 ст. до Р. X. Отже, виходить, що прамосквини були людожерами кілька тисяч років, аж до Геродота, а можливо, і далі аж в християнську добу, про що свідчить їхній фольклор. Напр., відомий московський антрополог В. Даль записав розповсюджену в Московщині московську народну пісню, в якій жінка обіцяє забити свого чоловіка, з його кісток зварити холодець, з його печінки — пиріг, з його мозку — юшку. Такі–то пісні співав «народ–боґоносєц» аж у XX ст., а це вказує, що людожерство було в них і за християнської доби; на це натякає і римський історик Тацит, що жив в І ст. по Р. X. Крім того, археологи не знайшли ані одного поховання мерців на просторі Московщини з часів Неоліту; очевидячки прамосквини своїх мерців не ховали, а просто викидали на жир звірям (якщо самі не їли). Вказівкою на цю можливість є офіційно зареєстрований московською владою фактів такого «поховання» в XIX ст. в Московщині. Варто тут пригадати, що праукраїнці ховали своїх мерців ще 4000 років перед Р. X. (В. Савицький).
Досліджуючи праісторію якогось народу, науковці послуговуються знахідками археологів, архаїчними залишками в фольклорі, побуті, мові, в тому числі і в топоніміці (наука про географічні назви). Для науковця–дослідника географічні назви є безсумнівною вказівкою на те, який нарід заселював у праісторії дану територію. Коли поглянемо на мапу Московщини, то побачимо, що більшість географічних назв (особливо річок, озер, гір) є фінські; навіть назва столиці є фінська («москва» у фінській мові означає «каламутна вода» — як бачимо, символічна назва). Сучасна лінія фінської топоніміки йде від південного кута Естонії, вздовж кордонів Латвії, на Вітєбск, Арьол, Саратоф, Пензу, Арєнбурґ, Чєлябінск (О. Лагутенко). Отже, топоніміка встановлює безсумнівно факт, що Московщина заселена угрофінами. Цей факт визнають і самі московські науковці. Напр., Д. Анучкін каже: «В X ст. вся територія пізнішого Ростовсько–Суздальського князівства була заселена виключно фінськими племенами». Московський історик М. Покровский пише: «В жилах сучасних москвинів тече щонайменше 80% фіно–татарської крови» («Історія расійскаго ґасударства»). Те саме говорять історики В. Мавродін, П. Третьяков, А. Спіцин та інші. П. Третьяков пише: «Судячи з археологічних знахідок, племена горішнього Дніпра, Оки і Волги були автохтони (тубільці) і з племенами середнього Подніпров’я генетично не були зв’язані. Судячи за кранеолоґічним матеріялом XІ–XІV ст., в’ятичі (московське плем’я. — П. Ш.) ясно відрізнялися від західних і подніпровських слов’ян» (П. Третьяков. «Восточнославянскіє племена»). Найліпший знавець московської археології проф. А. Спіцин пише: «В центральній Московщині жила значна кількість смоленських кривичів. В XI–XII ст. населення там збільшувалося — крім природнього приросту — головно асиміляцією тубільців — фінів. Могил X ст. українських племен в Центральній Московщині НЕМА ЦІЛКОМ» (А. Спіцин. «Владімірскіє кургани»). Іншими словами, українці кровно не мають нічогісінько спільного з москвинами, що доказує лабораторна аналіза крови. Прапредкам москвинів — угрофінам дали свою кров кривичі (біларуси), але й вона розчинилася і зникла в фіно–уральському етнічному морі. В XІІІ–XV ст. до того моря влилася величезна ріка (понад 50%) татарської крови. Таким чином, можна науково вважати теперішніх москвинів монголами на всі 100%. (Хіба за винятком малої частинки інтелігенції, що має якусь домішку європейської крови).