Українських підстаршинських кадрів у Дивізії майже не було. Кілька з них, що служили в польській чи совєтській арміях, мали модерний вишкіл, а більшість (колишні підстаршини з 1914-20 років) не була придатна до фронтової служби через свій вже старший вік. Зате їх можна було використати в постачанні. В загальному, їхня характеристика була подібна до вищеописаної характеристики старшинських кадрів. Таким чином весь підстаршинський корпус для бойового з'єднання треба було щойно створити.
Про масу українського вояцтва можна подати такий психологічний образ: українець сприймає все ідеалістично. Таке ідеалістичне ставлення обмежується головне до його практичного життя. Він бачить не так реалістичну об'єктивну дійсність, яка перед ним стоїть, але бачить у своїй фантазії уявну, яку він волів би мати. Він часто на такій уявній дійсності базує свої постанови і дії. Чисто індивідуалістичний характер українця - у протилежність до росіянина - спрямовує його орієнтацію на Захід. Індивідуалізм яскраво видно в його ставленні до суспільного ладу. Він відкидає спільне життя, яке вимагає суворої дисципліни та беззастережного послуху. Тим можна пояснити, чому українці неґативно ставилися до творення свого сильного війська та закріплення глибоких військових традицій. В українців почуття панує над розумом. Не розум, але почування, випливаючі з глибини душі, характеризують ляймотив його буття. Ця характеристична риса притаманна майже всім слов'янам. З-поміж слов'ян українець здібний піднятися на найвищий верх захоплення, щоб знову, після перших невдач, попасти в саму скрайню апатію і зневіру. Він здібний на глибшу любов, але так само на безмежну, тільки почуттям керовану, ненависть.
Перевага почувань і велика роля любови пов'язані з глибокою релігійністю українця. Одночасно основні духові й матеріяльні елементи життя всієї нації тісно пов'язані з землею - матір'ю-землею. Вона є фундаментом, на якому українець будує свій світогляд. Характер українця урівноважений і привітний. Він розсудливий і скромний. На себе дивиться з деякою дозою гумору й іронії. Такими рисами характеру українець часто намагається оминути життєві труднощі. Він не радо говорить комусь про неприємні справи й нерадо відмовляє комусь будь-якого прохання. В таких випадках він іншого потішає або дає йому поради, або вдається до таких методів, які ми, німці, називаємо брехнею, але для українця вона такою не вважається. Наприклад, вояк нерадо зголошує, що міст висаджений в повітря, бо він знає, що це неприємна вістка. У нього виробився нахил до «ходження крутими стежками», що, безперечно, спричинила столітня неволя, у якій лише такими засобами можна було будь-що осягнути. Українець дивиться на життя з естетичної і чуттєвої сторони. Завдяки лагідним кліматичним умовам, які уможливлюють відносно легкий обробіток землі, у нього витворився певний рід звички, що, одначе, далеко стоїть від лінивства. З другого боку, його сумне історичне минуле, - та й нещасливий сучасний стан, - зробили його недовірливим і замкненим у собі. Він веселий, привітний, традиційно гостинний, але не легко приступний. З ним не легко швидко встановити приятельські відносини. В особистих справах він більш стриманий, ніж настирливий.
Такі головні риси характеру українця відомі тим, які тісно з ним співпрацювали. Для більшости німців прикмети українців були незнані; для них українці були такими самими людьми як німці. А якщо створювалися непорозуміння, спричинені різницею психіки, тоді німці, замість шукати вини у себе самих, дуже скоро приписували її українцям. Такі непорозуміння, викликані неправильним розумінням або незнанням психіки інших людей, тягнуться червоною ниткою крізь усі наступні розділи цієї книги.
Маса української молоді, що опинилася у Дивізії, зовсім не була підготована до суворого дисциплінованого життя. Не маючи особливої схильности до військового життя, вона з трудом переставлялася до ролі вояка, що могло приходити поступово, крок за кроком. Українці потребували великого зрозуміння, вибачливого підходу та лагідного слова від своїх німецьких інструкторів, до яких вони мали повне довір'я. З таких причин, на початку Дивізія нагадувала більш докупи зігнану юрбу, ніж дисципліновану військову одиницю. Хто знав обставини, цьому явищу не дивувався - для Дивізії було потрібно часу.