() От i бiда менi!
а. Жартуєте, пане виборний!
й. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.
() А хто такий той жених?
й. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловiк?
а. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!
а. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся i вiрити, щоб була сьому правда.
й. З якого ж побиту менi вас обманьовати? Возний Наталку полюбив i хоче на нiй женитись; що ж тут за диво? Ну, скажiте ж хутенько, як ви думаєте?
а. Я душею рада такому затевi.
й. А ти, Наталко?
а. Бога бiйтесь, пане виборний! Менi страшно i подумати, щоб такий пан — письменний, розумний i поважний — хотiв на менi женитись. Скажiте менi перше, для чого люди женяться?
й. Для чого? Для того… а ти буцiм не знаєш?
а. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб’язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички… буде крепачкою.
а. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкóва.
й. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?
а. Уже рокiв трохи не з чотири.
й. I Наталка так обезглуздiла, що любить за пропастившогося Петра? I Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рiдну свою при старостi, в убожествi, всякий час з заплаканими очима i туж-туж умираючу од голодної смертi, — не зжалиться над матiр’ю? А ради кого? Ради пройдисвiта, ланця, що, може, де в острозi сидить, може, умер або в москалi завербовався!..
В продолжение сего монолога мать и дочь плачут.
а. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизнi i здоров’я менi придаєть. За твою повагу i любов до мене Бог тебе не оставить, моє дитятко!
а. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, i коли менi Бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливiша буду на свiтi, тiлько…
й. А все-таки «тiлько»! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, — мовчи та диш!
а. Так, дочко моя! Коли тобi що i наверзеться на ум, то подумай, для кого i для чого виходиш за возного замуж.
а. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тiлько щоб не спiшили з весiллям.
й. А нащо ж i одкладовать в довгий ящик; адже ми не суддi.
а. Да треба ж таки прибраться к весiллю: хоть рушники i єсть готовi, так iще дечого треба.
й. Аби рушники були, а за прибори на весiлля не турбуйтеся: наш возний — чоловiк, не взяв його кат — на свiй кошт таке бундючне весiлля уджигне, що ну! Послухайте ж сюда: сьогодня зробимо сватання, i ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собi з паном женихом i за весiлля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не згедзайся, як старости прийдуть! Пам’ятуй, що ти обiщала матерi. Прощайте, прощайте!
а. Прощайте, пане виборний. Спасеть вас Бог за вашу приязнь.
() Не минула мене лиха година; возний гiрше реп’яха причепився. А здається, що Макогоненко до всей бiди привiдця. Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно i подумать, як з немилим чоловiком весь вiк жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда менi дiватись? Де помощi шукати? Кого просити? Горе менi! Добрi люди, помогiте менi, пожалiйте мене! А я од всього серця жалiю об дiвках, якi в такiй бiдi, як я тепер. (.)Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра iз мого серця i наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навiки… ( .)
Действие II
Театр представляет прежнюю улицу.
()Один собi живу на свiтi, як билинка на полi; сирота — без роду, без племенi, без талану i без приюту. Що робить — i сам не знаю. Був у городi, шукав мiста, но скрiзь опiзнився. () Одважусь в пекло на три днi! Пiду на Тамань, пристану до чорноморцiв. Хоть iз мене i непоказний козак буде, та єсть же i негiднiйшi од мене. Люблю я козакiв за їх обичай! Вони коли не п’ють, то людей б’ють, а все не гуляють. Заспiваю лиш пiсню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив.