— Калачів.
— Ні, — говорить другий. — Калачі він щодня їсть, треба диковину йому понести — кваші!
Ну й пішли.
Ідуть і радяться. Той, що несе квашу, каже:
— Я ввійду з квашею і скажу: «Здрастуй, цар-батюшка!»
А другий скаже:
— З царицею і царенятами!
А третій — з усім царствуючим домом!
От заходять до царя, а передній на підлозі як підсковзнеться, макітра з квашею додолу, а він:
— А чорти б тебе забрали!
А задній:
— З царицею і з царенятами.
А позадній:
— З усім царствуючим домом!
А цар як крикне:
— Палачей!
— Бач, — каже один, — казав же я, що йому калачів треба, кваші не хоче.
ВИРОДОК
Якось цар перевіряв один корабель чорноморського флоту. Порядками на кораблі він був задоволений. Далі вийшов на палубу, де стояли виструнчені матроси, і запитує одного з них:
- Чому орел на гербові двоглавий?
Матрос не зміг відповісти. Цар запитав ще кількох — і ті не відповіли. Начальство страшенно перелякалося, а цар почав сердитися. А один матрос стоїть і крутиться, якби хто його голками коле — хоче щось сказати. Цар запримітив і запитує його. Офіцери стоять позаді царя і кивають головами, щоб відповідав. Матрос осмілів і відчеканив:
— А тому, що він виродок!
ШЕВЧЕНКОВА ВІДПОВІДЬ
Одного разу в Петербурзі цар святкував день коронації. Вечером горіли вогні, пускали ракети, на деревах у саду були порозвішувані різнокольорові ліхтарі.
Ходив по саду і Тарас Шевченко. Аж ось підходить до нього якийсь панок і каже:
— Правда красиво? Особливо он той ліхтар, вдало повішений між листям на гілці великого дерева.
— Гарно, красиво, — каже Шевченко, - але якби замість ліхтаря та повісили російського царя — було б ще краще.
ШЕВЧЕНКО НАД НЕВОЮ
Сидить раз Тарас над Невою та й малює щось. Тут, де не візьмись, сам цар із царицею ідуть понад берегом. Позад іде слуга. Побачив цар Тараса та й питає:
— А що ти робиш, бурлаче?
— Гуску скубу, — одказав Тарас.
Тоді цар як гримне:
— Як смієш государеві неправду казати! Ти ж малюєш, а не гуску скубеш!
— Звиняюсь, ваша світлість, але чому ж питаєте, коли самі бачите?
1) Цей сюжет літературно опрацював Новіков-Прибой.
Я САМ ЗНАТНИЙ ПРЕДОК
Якось зустрівшись з М. В. Ломоносовим, один з придворних сановників уїдливо спитав:
— Скажіть, найлюб'язніший, чому ви стали вхожі в царський палац? У вас, мабуть, були знатні предки?
— Для мене предки не обов'язкові, ваше сіятельство, відразу відповів Ломоносов. — Я сам знатний предок!
ЯК СОЛДАТ ЦАРЯ ОБДУРИВ
Це було тоді, коли в солдатах служили по 25 років. Один солдат прослужив 25 років в армії, і не довелося йому побачити царя. І він вирішив, що б там не було, побачити царя і пішов прямо до царського палацу. Вартові, що стояли там, не пропускають його, але він свариться і все ж намагається пройти до царя.
В цей час цар гуляв у вільному одязі по дворі і побачив, що якийсь солдат з вартовим сперечається.
— Пустіть його в двір!
Потім запитав солдата:
— Чого ти хочеш?
— Нічого не хочу, — відповів солдат, — лише побачити царя.
Цар сказав, що зараз вийде, і пішов переодягатись в царську одежу, а коли вийшов, запитав солдата:
— Чого ти хочеш, служивий?
Солдат йому відповів:
— Служив я двадцять п'ять років і не бачив вас.
— Так, — промовив цар. — То чим би я тебе нагородив? Може, тобі щось подарувати за твою службу?..
— Ні. Нічого не хочу. Якщо царська ласка, подаруйте мені стару кульбаку (Кульбака — дерев'яна частина сідла) від сідла.
— Що ж ти з нею робити будеш? — здивувався цар.— Краще я тобі дам нове сідло.
— Ні, нічого не хочу, дайте лише мені стару кульбаку,— прохав солдат.
Цар засміявся і сказав своєму слузі:
— Біжи, знайди де-небудь і видай цьому служивому стару кульбаку.
— Коли ви вже даруєте мені цю кульбаку, то дайте мені і документ такий, що це саме ви мені її подарували.
Цар швидко написав, що дійсно стара кульбака подарована ним цьому служивому, геть печатку царську поставив.
Подякував солдат цареві і пішов. А як вийшов у поле, закинув стару кульбаку в бур'ян, а документ заховав глибше в кишеню, і пішов у той край, де був великий маєток одного графа під назвою Стара Кульбака.