Як ліричний жанр вони дуже близькі до інших жанрів народної пісенності, зокрема, календарно-обрядової (мотив закликання сил природи, рефрени типу «люлі-люлі»), родинно-побутової (мотиви стосунків у сім'ї, родинних почуттів, а також трагедії сирітства, вдівства), соціально-побутової (мотиви розлуки, пов'язані з працею на панщині, роздуми про рекрутчину, чи загибель на війні батька дитини).
Хоч це пісенний жанр, але він має деякі спільні риси з епосом. Багатьом колисанкам властиві елементи сюжетності, оповідальності.
Фантастичними образами Сну, Дрімоти, розповідями про пригоди кота вони перегукуються з казками. Рідше зустрічаються сюжети, пов'язані з неказковою прозою. Такою, наприклад, є колискова «Ой ходила журавочка»:
Ой ходила журавочка Ой ходила журавочка —
Да по комишу. Да на той пожар,
А я свою дитиночку Да попекла білі ніжки,
Да заколишу. Стало мені жаль
Ой ну, люлі, люлі! Ой ну, люлі, люлі!
Вона пов'язана з поширеною легендою, що журавель має чорні ноги (або лелека червоні), бо попік їх на пожежі. Подібні колискові «Ой ходила чаєчка», «Летів шпак через попів мак», де є риси епічності, деякі твори драматизмом наближаються до балад. Подібність до пісенних жанрів, дає можливість використовувати інші (найчастіше ліричні) пісні для заколисування дитини. Але слід пам'ятати, що таке використання не робить їх колисковими піснями, що мають чітко визначені змістові та формальні параметри жанру.
§54. Забавлянки
Окрім пісенної лірики, дорослі у спілкуванні з дітьми створили цілий ряд непісенних жанрів. Г.С. Виноградов, один з перших дослідників дитячого фольклору, об'єднав ці твори спільною назвою «поезія пестування». Переважна більшість — це невеликі поетичні твори, які примовляють дорослі, пестячи немовля. Але не тільки. Є й інші піджанри, які мають своє призначення і конкретні функції.
Найближче до колискових пісень за змістом і характером стоять потішки або утішки — невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати. їхнє призначення — заспокоїти дитину, вплинути на її психічний стан, щоб вона швидше заснула. Тексти утішок дуже подібні до колисанок, в них фігурують ті ж дійові особи, що в пісенній ліриці, найчастіше — кіт, який допомагає приспати дитину:
Ой ти, коте-рябку, Виженемо овечки,
Та вимітай хатку. Щоб по гірці не ходили,
А ти, котку сірий, Діток малих не будили,
Та вимітай сіни. Щоб вовниці не губили.
А ти, котку-котарю, В нас вовниця дорогая,
Та вимітай кошару. У нас дитина малая.
Частина утішок спрямована на те, щоб втихомирити дитину, коли вона плаче:
Тихо, (ім'я дитини), не плач, Іде киця на мостику,
Киця принесе калач. Несе калач на хвостику...
Спеціальні примовляння використовуються під час колисання дитини з метою не приспати її, а заспокоїти:
Гойда-да, хліба нема.
Був буханець — з'їв баранець,
Була кришинка — з'їла дитинка...
Окремий цикл становлять потішки, якими втішають чи забавляють дитину під час купання:
Купалися ластів'ята У любисточку купали.
Та в чару водиці, Живу воду наливали,
Щоб були ми білотілі Щоб здоров'я тіло мало,
Та ще й білолиці. Лиха-горенька не знало...
Тут неважко простежити зв'язок із магією слова.
Найбільшу групу забавлянок становлять пестушки — коротенькі віршики, які виконуються у поєднанні із своєрідними рухами чи вправами, якими дорослий пестить дитину, підбадьорює, спонукає до певного виду діяльності і т. ін. Найпоширенішими є варіанти «Ласочки». Гладячи дитину по руках, примовляють:
— Лася, Ласочка, де була? — Чим кусала?
— У лісі. — Зубами.
— Що їла? — Куди клала?
— Горісі. — До мами.
У словесності всіх слов'янських народів є забавлянка «Сорока» (або її різновиди чи варіанти). Вона пов'язана із пещенням дитячої руки:
Сорока-ворона Діткам кашку варила, На порозі студила, Ополоником мішала, Діточок скликала...
(говорячи це, дорослий робить пальцем колові рухи по долоні дитини, ніби мішаючи кашу):
Ідіть, діти, по тріски, Дам вам каші потрошки;
(говорячи, відбивають ритм короткими ударами, а тоді перебирають пальчики дитини):