Вірування у духів
Весь всесвіт оживотворений вогнесвітом, духом краси, гармонії та розуму, сином прекрасної любові Лади, великим Ладом.
Білим добрим богом, святим витязем, другом людини, поєднаним плідною любов'ю з прекрасною Діванною, є ареною боротьби його з похмурим Чорнобогом. Все на землі оживлене духами, які допомагають добру чи злу. Слов'яни наділяли духами як моральні якості людини, так і фізичні предмети: одні духи були добрими, інші – порочними. У слов'ян вони мали назви богів вітряних (в царині небесній), лісових, польових, земляних (земних) і водяних (в царині підземній, у пеклі) і т. п.
Повітряні духи
Сонце, місяць, зірки і всі небесні явища зображались персоніфікованими. Місяць був чоловіком зірки, його супутниці; у весільних руських піснях примушують доброго місяця прикликати любу свою зірку (зорю) зійти разом, освітити поле і море, звеселити звірів у лісі та гостей у дорозі. У сузір'ї Ведмедиці народ бачить коней, очевидно, Святовита. Чорна Собачка (у гуцулів сучка) – уособлення Чорнобога; щоночі він хоче перегризти упряж (виє), щоб зруйнувати весь організм (лад) творіння, але не встигає, бо перед світанком побіжить пити до криниці, а тим часом упряж зростається. У сузір'ї Оріона землероби бачать плуг, символ громадянськості, який за давніми уявленнями упав з неба. Дуга є блискучим коромислом, котрим цариця небесна – раніше Жива-Лада, черпає зі святої всесвітньої криниці животворну воду і зрошує поля. Грім походить від громовика – Перуна. Град сукають на повітрі богині і сіють велетенським решетом на землю. Повітря слов'яни уособлювали під іменем духа[151], що віє від божества Стрибога і Похвіста. Лихий вітер називався вихор і походив від Чорнобога; він міг осліпити і роздути людину. Вогненні метеори також були злими явищами і називались зміями і смоками. Падаючі зірки вважались душами-херувимами людей, і падіння означало смерть.
Водяні істоти
Вода була заселена істотами, що слугували доброму чи злому началу; хоча вода була свята, але зла істота насилала на неї своїх слуг для отруєння людського щастя. До істот, що заселяли воду, належали перш за все русалки. Ся назва походить від кельтського слова рус – (тобто вода), від кореня якого руське слово русло, що означає середину річки. Русалка означає жительку русла води. То є ті самі німфи, про яких згадує Прокопій. Живучи постійно у воді, на свято Лади навесні, коли вся природа святкувала воскресіння і повернення Святовита – сонця, вони виходили з води і танцювали на лугах, у лісах, на нивах. Нинішні повір'я зображають їх істотами свавільними, жартівливими, вони колишуться на деревах, чешуть волосся при світлі місяця; іноді вчиняють напад на людей і залоскочують їх до смерті[152]. Русалки – це істоти легкі, майже безтілесні, ні добрі, ані злі. Вони були, очевидно, супутницями Дівони і тому зображаються як істоти земноводні, бо народні перекази поміщають їх у полях і лісах під іменем мавок чи мявок. За віруваннями гуцулів, мавки справляють танці свої на горі Ігреці.
До таких же істот належать морські панни. До злих водяних істот зараховувались топельці чи топельники і ухехоли чи сирени у чехів, у руських водяники і болотняники (дідьки), котрі перекидають човни, заманюють людей на погибель, руйнують греблі, ламають млини. Болото, очерет уявляється житлом злих істот, а чиста вода – добрих. Звідси походить прислів'я: «Як дідько в очерет влізе, то в яку схоче дудку грає».
До сухопутних фантастичних істот належали віли, про яких у сербів зосталися повір'я. Віла зображалась прекрасною, але разом з тим і войовничою дівою. Вони часто чинять людям зло, вмилостивлюються кривавими жертвами, укладають з героями побратимство і допомагають їм на війні. У чехів такі діви називаються полудницями.
Вшанування дерев
До лісових богів належать Святибор, Лісовик (Щезник) у руських і велетні вирвидуби. Ліси були у слов'янських язичників предметами особливого поклоніння, бо всі світлопоклонники вшановували рослини як вияв щорічної діяльності світлоносного начала. Релігія зендська мала вчення про священне дерево життя, що звалося Гом. Те дерево відіграє там важливу роль при сотворенні світу, воно виділяє (живущу – цілющу у слов'ян) воду. Щось подібне було і у слов'ян, бо у пісні, де описується чудесне сотворения світу, говориться, що перш ніж створені були земля і небо, стояли два Дуби (за іншим переказом – зелений явір) посеред первісної негустої маси. Таке дерево у скандинавів називається Ягдразіл, чи всесвітнє дерево: туди сходились боги на раду про створення світу. Про поклоніння слов'ян деревам маємо багато суто історичних свідчень. Прокопій каже, що слов'яни мали священні гаї і поклонялись старим деревам. У Щеціні ріс великий гіллястий дуб над джерелом, той дуб вважався житлом божества. Священні гаї замінювали храми. З краледвірського рукопису дізнаємося, що у чехів були заповідні гаї (луги). Ібн-Фоцлан передає звістку про поклоніння русинів деревам. Костянтин Порфирородний говорить, що руси приносили жертви під деревами. У житії князя Костянтина говориться, що руські язичники поклонялись дуплистим деревам, обвісивши їх убрусами. В Уставі князя Володимира забороняється молитися біля гаїв. Судячи із залишків слов'янської міфології у піснях та казках, бачимо рослинну природу скрізь оживленою і символізованою: дерева і зело часто говорять і межи собою, і з птахами, і з людьми і мають символічне застосування до людини.
Символічне значення дерев, птахів, звірів
Слов'яни вважали, що священними деревами є дуби, особливо старі; ясен, здається, був присвячений Перуну. Клен та липа символізували подружжя; клен мав у собі таємничу благодатну силу, кленовий листок мав магічну цілющу якість. Під липами здійснювались жертвопринесення. Ліщина також була священним деревом. Береза символізувала чисту матір-природу.
Птахи мають у слов'ян також символічне значення. Казкові поняття переважно поєднані із зозулею, голубами, ластівками та воронами.
Зозуля зображається провісницею майбутнього, з таємничим смислом. За переказом Прокоша, в ту птаху перетворюється Живий. Голуб у всіх слов'ян є символом кохання, і тому-то в одній карпаторуській пісні приписується створення світу двом голубам, тобто чоловічій та жіночій першоістоті.
Ластівка у стародавніх слов'ян брала участь у долі людини. Так, у Любушиному суді ластівка подає знак сестрі Кленовичів про сварку її братів. Ворони були священними птахами. Ніхто не смів лякати їх у лісі. Сова, здається, була символом смерті та пітьми; коли душа вилітала з тіла, то всі птахи перелякались, тільки сови не злякались. Окрім цих птахів, слов'яни багатьом іншим приписували пророчий дар. Птаховіщування було розповсюджене у всіх слов'ян.
Із четвероногих священними у слов'ян були віл та кінь. Зображення бичачої голови на щиті Радогоста відноситься до світлопоклонницької ідеї персів та єгиптян; бик був символом плодючості, він означав у єгиптян живильну силу сонця. Як вшановували слов'яни коня, видно із описів богослужінь Святовита та Радогоста, ворожіння за допомогою коня залишилось до цього часу[153]. Священними комахами вважалися бджоли. Мед у слов'ян вважався священним, як і в грецьких язичників. Його приносили у жертву богам і вживали на тризнах. Сонечко (Lucanus curvus) вже своєю назвою нагадає приналежність якомусь божеству.
Земні духи
Землю слов'яни населяли істотами добрими та злими. До добрих належав Дідушко (Дід, Дідух), який з'являється у місцях, де сховані скарби.
Скритки у чехів – пігмеї – здається, були істотами ні добрими ні злими; так на Русі вірять в Перстука, Котигорошка (чоловічок з нігтик, борода з ліктик). У нас називають ведмедика (Gryllotalpa vulgaris) Земледухом. Зіня чи земне щеня, за народними віруваннями, має цілющу силу.
Ворожка, яка Зіню чавила, самим дотиком зцілювала жолни. Були і підземні злі духи – у чехів і поляків Стриги звалися, Домовики (Дідухи, Дідьки), без сумніву, і у слов'ян означали пенатів, покровителів дому і домашніх пожитків.
151
«Ветеръ божій духъ». Див.: Галицкій Приповѣдки и загадки собраный Гр. Илькевичемъ. У Вѣдни 1841, стр. 17.
153
У збірнику пісень М. Максимовича (Москва, 1827) читаємо: