Зелений четвер ще мав назву Русалчиного Великодня. За повір'ями, цього дня виходять русалки і спостерігають, чи всі традиції чітко виконуються. А треба було лишати на межах полів та на вікнах хліб, розвішувати на деревах полотно для сорочок русалкам тощо. Не можна було працювати, ходити в поле і на річку поодинці, обов'язково мати при собі любисток чи полин – обереги від русалок.
На Зелені свята водили «тополю». Це відгомін вшанування рослин як символів урожаю, здоров'я і краси: найвищу на зріст дівчину прикрашали хустками, намистом, квітами і водили селом. Дівчина повинна була кланятись усім зустрічним, бажати їм доброго здоров'я і врожаю, за що дівчата одержували подарунки.
У Клечальну суботу дівчата, молодиці та діти зранку йшли збирати зілля, ламати гілки певних дерев, аби прикрасити хати та господарські будівлі. Вважалось, що у цьому клечанні ховаються душі померлих, які прилітають, щоб оберегти хату від нечисті. Клечанням також вистеляли долівки у хатах, з них робились захисні хрести, плелись вінки, що мали силу оберегу.
У Клечальну неділю зранку святково вбрані люди вирушали до церкви, дівчата обов'язково прикрашали голови вінками, у руках несли букети полину, барвінку, любистку. Після обідні всі збиралися біля храму, де на майдані була закопана висока паля, прикрашена гіллям і квітами, коло неї посаджені клени, липи, берізки, тут молодь водила хороводи, співаючи троїцьких пісень.
Червень
На початку червня, на перший день Петрівки, відбувалися проводи русалок, вінець русалій – стародавнього аграрного свята, пов'язаного з родючістю полів, моліннями на дощ. Раніше ці свята мали чітку хронологічну послідовність і тривалість, але з прийняттям християнства втратили строгі календарні рамки, купальські обряди та ігри були завершальним пунктом літніх язичницьких русалій.
Культ померлих, який чітко простежується в обрядах русалій, поділяється на такі структурні частини: закликання померлих, ритуальне спілкуванню з їхніми душами, проводи душ померлих (русалок). Цей культ пов'язаний з вірою слов'ян у вплив предків на родючість полів.
У день проводів русалок дівчата в полі на житах робили спільний обід і частувались, після чого розплітали коси, покладали вінки і співали:
Аграрно-магічні дії виявлялися і в киданні вінків на грядки капусти чи посіву льону, ці обряди прямо вказують на зв'язок з ідеєю родючості та культу предків.
Липень
З липнем пов'язано три найбільших свята, що мали певне спільне значення. Це – Купала 7 липня, Петра і Павла 12 липня та Прокопа 21 липня.
Купальське свято, за язичницьким календарем, належить до найважливіших річних, оскільки символізує весілля бога літнього сонцестояння (7 липня за н. ст.) з богинею води Даною. Цього дня, за прадавнім звичаєм, наші предки брали шлюб (злюб).
В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Вогонь виступає символом сонячного світла, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давній звичай, що раніше побутував на території всієї України, – добування вогню для купальського вогнища тертям – за смислом споріднював дерево із сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево, або Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.
Місце для розпалюванню вогнища вибирали на околиці села, в лісі чи біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду. Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та непотріб.
Найважливіший момент купальського свята – стрибання молоді через вогонь, що нібито сприяло очищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття розкладали так, щоб, перестрибнувши через нього, відразу потрапляли у воду, тобто здійснювався ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода зв'язували пари – начебто благословляли їх шлюб, обіцяли здоров'я і багатодітність. Вогонь купальського багаття виконував ще й очищувальну магічну функцію – у ньому спалювали речі хворих, вірячи, що це принесе їм одужання. Спалення купальського деревця (Марени) належить до обряду жертвоприношень, а спалювання опудала символізує знищення нечистої сили. У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп – солярних[366] жертовних тварин.
Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутом лікувальної та відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.
Вода у купальських обрядах теж відігравала важливу роль. Ми вже говорили про очищення водою. Роса, що випадала вдосвіта, вважалась не лише цілющою, а й священною. Захоплюючою частиною свята було ворожіння на вінках, пущених на воду. Такий самий зв'язок відчувається і в регіональних особливостях знищення купальського деревця та солом'яної ляльки (Купала) – у деяких місцевостях їх топили у воді.
Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах – пряма вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських. Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа, сосна, ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та городиною, садовили маленьку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя. Спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення.
Вшануванню рослинності у період її розквіту відтворене в обряді прикрашання купальського дерева і в обрядах, пов'язаних із зображенням зілля у цю священну ніч. Взагалі, ніч на Івана Купала була наповнена надзвичайними явищами: тварини здобували дар людської мови, вода у річках на мить перетворювалась на срібло, дерева переходили з місця на місце і говорили між собою, блискавка в цю ніч нікого не вбивала, закляті скарби давались у руки шукачам, зацвітала квітка папороті тощо.
Опишемо ж основні моменти купальського обряду.
Починалась підготовка до свята рано-вранці, коли матері йшли по воду, де примовляли тричі: «Вода швидко йде, щоб до моєї дочки швидко свати їхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопці гинули за моєю дівкою». Після цього жінка тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівка мала надію вийти скоро заміж.
Так само до схід сонця дівчата йшли на дзвіницю обмивати найбільшого дзвона, обмивали його зсередини, приказуючи: «Як серце тебе розбиває, щоб серце (називалось ім'я хлопця) так за мною розбивалось; який ти голосний, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш, так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, аби вони і мною так раділи». Вода, яка стікала із дзвона, збиралась у посудину і зберігалась вдома. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, що вийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.
Хлопці починали обхід села, збираючи мотлох на купальське вогнище і зносячи його до заздалегідь визначеного місця. Потім люди сходилися до громадських криниць, де відбувалось богослужіння. Цікаво, що ця традиція виникла відносно недавно. Служителі церкви, зрозумівши марність боротьби із «поганським святом», архаїчну традицію вшанування води християнізували. Після моління жінки сипали мак до криниці або прикрашали їх вінками цибулі чи просто квітами, виконуючи обряд закликання дощу.
Перед заходом сонця двоє хлопців приносили щойно зрубане деревце і закопували на обраному для святкування місці. Дівчата обмітали довкола верби галявину, посипали її чебрецем, м'ятою, волошками та ін., гілки заквітчували, а на самий вершечок вішали вінки з калини та барвінку. Коли з'являлись перші зорі, починалося свято: дівчата надягали вінки, запалювали на деревці свічки і, повільно кружляючи у хороводі навколо деревця, співали купальських пісень.