Серед святинь козаків, крім прапора, були бунчук і булава. Бунчук козакам вперше офіційно надав польський король Степан Баторій 1578 року як знак звитяги. З того часу перед гетьманським бунчуком схиляли полкові козацькі прапори як перед атрибутом гетьманської влади. Бунчук – це держак завдовжки до двох з половиною метрів, увінчаний кулькою (маківницею), з якої звисали пасма кінського волосся. Виготовлялись вони з білого кінського волосся і червоних мотузок. Бунчуки гетьманські були білого, чорного та червоного кольорів, крім того, з них звисало по дві посріблені китиці. Наказним гетьманом вручались малі бунчуки завдовжки до двох метрів. Охороняли ці символи влади бунчужні або підбунчужні.
Булава, знана ще з кам'яного віку і відома як дерев'яна або металева зброя, згодом стала символом найвищої влади в козацькому війську. Офіційно запорожцям вперше передав її той-таки Стефан Баторій. Булава являла собою палицю з горіхового дерева завдовжки п'ятдесят – сімдесят сантиметрів із срібною або золоченою кулею на кінці, прикрашеною коштовним камінням, гербом чи вензелем гетьмана. Булава завжди була на видному місці: під час переговорів – у руках гетьмана, під час виборів – на столі.
Інакша булава вручалась наказному гетьману, полковникам – пірначі, куля в яких була порізана на шість частин.
До козацьких клейнодів, крім прапора, бунчука та булави, належали також гербова печатка, литаври, духові сурми тощо. Печатка виготовлялась із срібла та дерева, так само срібними були литаври в шкіряних чохлах з пряжками, до литавр додавались оксамитові подушки та залізні підніжки, срібні сурми прикрашалися золотими шнурами і китицями.
Козацькі клейноди були заборонені Катериною II у 1764 році, а остаточно відібрані у 1775 році після зруйнування Запорізької Січі.
Символіка квітів
Серед символіки, широко використовуваної українським народом у повсякденному житті, а нині несправедливо призабутою, – символіка використання квітів. Квіти, які зараз ми розуміємо не більше як вияв приязні й поваги, у часи давні мали ритуальну значущість, яка і зараз вгадується в обрядах, особливо родинних. Наприклад, весільні короваї прикрашались кетягами калини, горщечок з кашею на хрестинах – ритуальним букетиком – «квіткою», що складався з квітучих трав, гілочок калини, колосся тощо. У практиці ритуального використання квітів знаходимо сліди найдавніших вірувань, пов'язаних з культом Великої богині – уособленням життя, землі й плодючості. Цей культ зародився ще у скіфські часи, а пізніше знаходив вияв у пошануванні давньоруських берегинь, рожаниць, Мокоші. Наявність культу Великої богині, за археологічними даними, простежується на Середньому Подніпров'ї аж до періоду розквіту Київської Русі. Є відомості, що у слов'ян богиня життя і плодючості Жива (Сіва) зображувалась в образі жінки з квітами в руках. У трансформованому вигляді цей образ зберігся на старовинних вишивках, в українському мистецтві дерев'яного різьблення. У X—XII ст. образ Великої богині у пишному оточенні квітів, звірів і птахів зникає як культ, залишившись у родильній обрядовості та в повір'ях.
Що ж знаємо ми сьогодні про символіку квітів та трав у традиційних українських обрядах і звичаях? Це насамперед обереги: полин і петрушка – від русалок на русалчин Великдень; м'ята, любисток, татарське зілля, якими прикрашали хати на Трійцю, хрест із пахучих трав на покуті – охорона від злих сил; пахуча трава, освячена на Маковея, – захист від «вроків», «навіювання» тощо. Що стосується певних квітів, то здавна на Україні калина вважалась символом надії або розлуки, а також зв'язку з потойбічним життям, символом любові, щастя, здоров'я, багатства, краси. Як ми вже говорили, на весіллях калиною оздоблюють коровай та гільце, вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту, дівочу невинність, а також одяг молодого та весільні вінки. На хрестини калину затикали у калачі, шишки для кумів, клали в першу купіль дитини. Дівчата садили це дерево і на могилах коханих. Перед розлукою або ж освідчуючись у коханні теж дарували кетяг калини.
Схожа символіка і барвінку: його клали біля новонародженого, на весілля гільце і коровай оздоблювали барвінком, а за невинність молодої батьків вшановували, виставляючи на хаті вінок з барвінком та калиною. Вінки з барвінку клали на голови молодих на весіллі, на обрядові свята дівчата теж завжди використовували ці квіти, а на могилах посаджений барвінок символізував вічну пам'ять про померлих.
Збереглись у традиціях і пізніші нашарування символіки квітів, які, можливо, не всі виникли в Україні, але побутували серед нашого народу. Наприклад, подарований букетик волошок говорить про скромність і ніжність; квітучий барвінок – про освідчення в коханні; білий бузок – натяк на скромність; листок папороті символізує довір'я; червоні садові маки означають красу і молодість; польові ж маки натякають на глупоту; лілові фіалки засвідчують невтішну тугу за померлим, фіалки ж інших кольорів утверджують радість, веселощі; квітка едельвейса (шовкова косиця) – символ кохання і мужності, вірності і патріотизму.
Якщо говорити про кольорову гаму при складанні букету, то й тут існують деякі правила: поєднання червоного та блакитного кольорів символізує вірність і кохання; жовтий колір означає невірність, розлуку, а в поєднанні з червоним – недовір'я; білими квітами підкреслюється вірність, цнотливість, а в поєднанні з червоним – нагороду і повагу; шарлатові[368] і зелені кольори означають мудрість, обережність і пересторогу. Отже, даруючи букет, треба знати, які підібрати квіти до певної нагоди. Дівчині дарують квіти з напіврозпущеними бутонами, що підкреслюють чистоту і щирість; дарувати заміжній жінці червоні квіти – нетактовно, бо вони означають готовність віддати їй серце; чоловікам дарують гвоздики, гладіолуси і хризантеми чи інші види квітів з великими квітами; у букеті повинна бути непарна кількість квітів, дві квітки символізують щасливе подружжя і підходять до весілля.
Символіка ремісничих виробів
Практично виникнення символіки зображень ми розібрали у статті, присвяченій гербам. У цьому розділі ми спробуємо прослідкувати шлях таких зображень від оберега до візерунка.
Мистецтво і побут давніх слов'ян були нерозривно пов'язані з народною фантазією та міфологією. На предметах побуту та на прикрасах від найдавнішого часу зустрічаються різноманітні зображення, головне з яких – образ Великої богині. На фібулах та браслетах зображено фігуру жінки у довгому, розширеному донизу одязі, із піднятими руками та сонячними дисками навколо голови. Інколи руки богині безпосередньо переходять у голови коней або птахів (ми вже згадували, що кінь і півень пов'язані з культом сонця). Пізніше образ Великої богині (Берегині) переходить у схематичне зображення жінки, замінюється зображенням дерева і зустрічається лише у вишитих рушниках. На них богиня тримає в руках квітучий кущ або птаха – вісника весняного відродження або держить за вуздечку коней, що символізують смерть чи відображення сонячного божества. Взагалі зображення коня – один з найулюбленіших мотивів народного мистецтва. Такі зображення найчастіше зустрічались на прялках, гребінцях, дитячих іграшках тощо. Крім цих тварин, шанували ведмедів, кабанів, оленів та кіз.
Особливо треба сказати про зображення собако-птаха з розкішним хвостом із розшитих завитків. Це символічне зображення стародавнього бога Сімаргла – охоронця дерева життя, який дає насіння всім рослинам, згодом – Переплута – бога достатку й багатства, покровителя рослинного світу: на малюнках хвіст і крила його утворюють рослинний орнамент.
Орнаменти на гончарних виробах мали також свою символіку: горизонтальні лінії або хвилясті із зиґзаґами – знак води. Наносились вони найчастіше на тому рівні, до якого наливали воду, що означало: хай ця посудина буде завжди повна. З гончарством пов'язане і виготовлення писанок з декоративним розписом, що утверджували культ сонця. Яйце символізувало зображення життя, джерело життя і всесвіту, служило оберегом. Символіка розпису писанки поєднала в собі язичницьку й християнську символіки. Трикутник означав триступеневе життя, або три елементи – воду, повітря, вогонь, у християнській інтерпретації – Святу Трійцю. Ламані хрести, кола, павутиння, вітрячки, розетки – символи сонця – у християнстві набули смислу добробуту і щастя. Квадратні хрести означали чотири сторони світу, у християнстві символ перемоги над гріхом та смертю. Різноманітні крапочки – це небесні світила, у християнстві – сльози Божої Матері. Смерекові гілочки, сосонки, інші рослини – символи вічної юності, здоров'я, краси, буяння природи. Пшеничні колоски – побажання доброго врожаю. Рівні, хвилясті лінії, які переперізують писанку, – символи вічності та безконечності. До стародавніх мотивів додано рибу – символ Ісуса Христа і церкву – святість.