Найбільший відсоток освічених людей, безумовно, давала запорізьким козакам Київська духовна академія. Цим пояснюється, з одного боку, часте вживання у листах запорізьких козаків текстів зі Святого Письма, на зразок таких: «Хто кому зле мірит, тою же мірою и ему возмірится»; «Дом разділивыйся на себе, запустівает»; «Возносяйся дом твой зостанет пуст, и в жилищах твоих живущаго не будет: ею бо мірою мірил еси, тоею возмірится, по неложному глаголу евангельскому»[335]; з іншого боку, цим пояснюється особлива пристрасть запорізьких грамотіїв до іншомовних і класичних слів та вигадливих, пишномовних висловів, як то: недишкреція, перспектива, респекція, зрепреманд, специфікований, респонс, сатисфакція, антецесор, горизонт, Кімерійський Босфор, Евксинський Понт, Меотійське озеро, славетне гніздо Січа, журавель на купині стоящ, пава в краснопістрому пері, душепагубне єзеро гріховне, давати місце плевелосіянню, впасти в канікулу (шаленство, від слова «canis» – собака), відписати його превелебності, здалека побачивши перспективою свого розуму і т. ін.[336]
Освічені люди високо цінувалися в Запоріжжі, бо «вони Святе Письмо читають і темних людей добру научають». Найпроворніші з них ставали військовими писарями і нерідко, як у силу свого звання, так і від природного розуму, грали вирішальні ролі серед запорізьких козаків. Прізвисько «лукавая писуля» отримав один із колишніх військових писарів, людина дивовижно меткого розуму й виняткової винахідливості, Антон Головатий. Величезна більшість військових писарів була, звичайно, українцями, що видно з численних листів, у яких трапляються такі вислови: «Веліте розставыть по квартырам слободкы Мачабыловкы»; «расположилы запорожских Козаков в Екатерынинской провинцыи винтер фартерамы[337] стороною Орелы со всіми угодіями»; «без причиненія в чем лыбо и малійшьіх тім поселянам обыд, как из ордера его высоко-княжескаго сыятельства видно»; «вашего сыятельства ордер по наносам пыкынерных вашему сыятельству началныков»; «дать о себе знать Екатерынинской провинціи посміжно живущым владельцам таковым, скоими надобние чертижи слідоватимуть»[338]. На одній чернетці документа, що вціліла в паперах січового архіву, є приписка, що явно показує походження запорізького писаря: «Спробуваты пера и черныла, чи добре буде пысати».[339]
Але крім зайшлого елемента, котрий давав запорізьким козакам великий відсоток освічених людей, у самому Запоріжжі були осередки освіти, школи; запорізькі школи поділялися на січові, монастирські й церковно-парафіяльні.
У січовій школі навчалися хлопчики або силою привезені звідкись козаками і потім усиновлені ними в Січі, або ті, що самі приходили до них з України й Польщі, або ж спеціально привезені багатими батьками в Січ для навчання грамоти й військового мистецтва; на Запоріжжі їх звичайно звали «молодиками». Таких школярів, за свідченням одних сучасників, було в Січі понад ЗО; за свідченням інших, до 80, з них 30 дорослих і 50 дітей[340]; січові школярі вчилися читання, співів і письма; мали особливий, але схожий на все військо громадський устрій; мали спільні шкільні кошти, що зберігалися завжди у старшого; обирали зі свого середовища двох отаманів – одного для дорослих, другого для дітей, і на власний розсуд або залишали їх на цих посадах, або скидали після закінчення року. Вони отримували прибутки частково від «наказних» батьків, частково за дзвоніння у дзвони й читання Псалтиря по вмерлих козаках, за продаж ладану в січовій церкві, за колядку під вікнами січового товариства й привітання його у свята Різдва Христового, Нового року й світлого Воскресіння Христового; крім того всього січові школярі отримували певну частку бойових припасів – свинцю й пороху, – які щороку присилали зі столиці в Січ на все Запорізьке Військо низове.[341]
336
Там же. Т. 2. С. 31, 338, 379, 468, 469, 542, 552, 558;