Як запорожці взяли Азов
Ще як був Азов турецькою столицею[364], там стояло багато війська. От козаки й схотіли взяти його.
Отаман і каже:
– Знаєте, братчики, що? Силою, може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а хитрощами візьмемо скоріше.
Поробили козаки вози, поклали рушниці, понаряджалися самі чумаками, а отаман купцем – і махнули. Як стали вже під'їжджати близько до Азова, взяли тоді поховали у вози по сім, по десять або й більше чоловік козаків, повшивали вози шкурами і гайда.
В'їхали перед заходом сонця в Азов і поставали вздовж вулиць. От найбагатший купець турський і виходить.
– Що, – каже, – братчики, продаєте в возах?
– Продаємо, – кажуть, – товар дорогий: і куниці, і лисиці, і чорнії соболі.
– Ну, – каже, – підождіть до ранку. Я увесь товар закуплю сам.
– Добре, – кажуть.
Полягали турки спать. Як повилазили тоді куниці, лисиці і чорнії соболі з возів, як метнулися по місту – так і пішло воно димом. Турки кинулися гасити – коли тут і палять, і ріжуть. Вони тоді давай тікать!
До сходу сонця орда убралась к бісовій матері в Туреччину, а козакам дісталося місто й усе добро.
Кара за злочин
Було, як деякий харцизяка попаде в руки запорожців, то суд йому короткий був.
За кражу платив той курінь, до якого належав злодій, а за грабунок і смертовбивство карали смертю. Було чотири кари.
Перша кара – шибениця. Стояли ті шибениці у кожній паланці, на перехрестках і по великих шляхах. Осудженого було підвезуть верхи під шибеницю, накинуть йому на шию сільце та й шмагонуть коня нагайкою, то він вискочить, а осуджений і повисне. Вішали й догори ногами, і за ребро крюком, то він так і мотається на шибениці, поки кістки його не порозсипаються в приклад і на страх іншим; і вже ніхто трупа його зняти не посміє, бо за це теж повинен смертної кари.
Друга кара – гостра паля, дерев'яний стовп заввишки два сажні, а наверх того стовпа залізний спис в два аршини завдовжки. То осудженого на той спис настромлять так, що він виткнеться йому аж у потилицю, на піваршина вище голови; і сидить той труп на списі доти, поки викорениться, як та в'ялена риба, – так що як повіє вітер, то кістки крутяться і торохтять, неначе той млинок, поки не попадають на землю.
Третя кара – киї запорозькі, паліччя не дуже довгі, неначе бичі для ціпів, з дубини або з другого твердого дерева. Осудженого прикують до стовпа на майдані, наставлять біля нього в кінвах усяких потрав, трунків: горілки, меду, пива, браги, і принесуть кілька оберемків київ, та й покладуть біля стовпа. Нагодують і почастують осудженого, а там дадуть покуштувати й київ. Хто не йде, – вип'є корячок горілки або пива, вчистить осудженого києм та й приговорює:
– От тобі, сучому синові, щоб знав, як красти і розбивати, бо ми всі куренем за тебе, злодія, платим!
Отак він і стоїть прикутий до стовпа, поки його до смерті не заб'ють.
Четверта кара – заслання в Сибір, як і теперечки в Московщині.
Краще смерть
Був у запорожців звичай: інколи прощати злочинцеві, якщо котрась із місцевих дівчат відважувалась вийти за нього заміж.
Одного разу в Новомосковську, коли в ньому була Самарська паланка, вели якогось запорожця на шибеницю. Його зустріла дівчина під білим покривалом і прилюдно сказала, що хоче вийти за нього заміж. Козак, як і вимагав того звичай, підняв покривало, подивився, опустив і сказав:
– Як таку дзюбу вести до шлюбу, то краще на шибениці дати дуба!
Та й звелів вести себе на покару.
Превеликий характерник
Кошовий Сірко був превеликий характерник! Було, хто б не задумав воювати з ним – він уже й знає: зараз і військо збирає, і списи точить, і ратища готує. Недаром його турки прозвали шайтаном.
Запорожці, поки орудував ними Сірко, нікого не боялись, бо його ніяка сила не могла перемогти.
До Сірка, кажуть, наші люди платили ляхам подать: третя гуска, третій віл, третій кінь, хліб. Всього третя частина. Як став Сірко кошовим, зараз же і зладнався з королем польським.
– Ну, – каже, – ваше величество, хоч биться, хоч мириться, а третьої частини панам давать не будемо!
– Як знаєш, – каже король. – То діється не по моєму приказу.
Зібрав Сірко запорожців і п'ятнадцять тисяч турків та й погнав ляхів з України. Догнав до Случі і каже:
364
Насправді Азов ніколи не був турецькою столицею, а лише деякий час центром турецької провінції.