77. Та я чув іще й іншу оповідь від пелопоннесців. Вони розказують, що Анахарсіса вислав цар скіфів, щоби набрався грецької мудрості. Як він повернувся додому, сказав до того, що його вислав, що всі греки мудрі в різних галузях, крім лакедемонійців[95], та зате лише вони одні вміють мудро говорити й відповідати. Але це так лише видумали собі греки, бо той чоловік, як я вже попередньо сказав, загинув. Це все терпів він через чужі звичаї й через те, що спілкувався з греками.
78. По довгих роках сталося таке саме зі Скілом, сином Аріапіфа. У Аріапіфа, скіфського царя, народився серед інших дітей Скіл. Мав його (Аріапіф) від жінки істріянки[96], не від місцевої. Мати навчила його (Скіла) грецької мови і грецького письма. За якийсь час Спаргапіф, цар агафірсів, підступно вбив Аріапіфа і Скіл перейняв володіння і дружину батька на ім'я Опія. Опія була скіф'янка; вона мала від Аріапіфа сина Оріка. Скіл панував над скіфами, але не вподобав собі скіфського способу життя: він змалку був більше схильний до грецьких звичаїв, бо так його виховано. Він робив так. Як привів скіфське військо до міста борисфенітів, – а самі борисфеніти кажуть, що вони мілетійці[97], – отже, як лише прибував туди Скіл, лишав військо перед містом, а сам ішов до міста й замикав брами. Там скидав скіфський одяг і вбирався в грецький. У ньому ходив на зібрання без (скіфської) дружини й без нікого (зі скіфів). Браму стерегли, щоб ніхто зі скіфів не бачив його в тому одязі. Він жив тоді цілком по-грецьки й приносив жертви богам за грецькими обрядами. Поживши так місяць або й більше, вбирався знов у скіфський одяг й вертався додому. Так він робив часто, навіть побудував собі дім у Борисфені й узяв собі звідти дружину.
79. Та його таки мало спостигнути нещастя. Воно сталося при такій нагоді. Він хотів посвятитися Діонісові – Вакхові[98]. Коли вже мало відбутися посвячення, сталося велике диво. Він мав у місті борисфенітів гарний, великий дім, я щойно про нього згадував. Довкруг нього стояли вирізані з білого каменю сфінкси й грифи[99]. В цей дім бог ударив стрілою[100], й він згорів дотла, але Скіл, незважаючи на це, докінчив посвячення без найменшої затримки. А скіфи насміхалися з греків за поклоніння Вакхові. Вони кажуть, що не годиться вишукувати собі такого бога, що наказує людям шаліти. Коли ж Скіл був уже посвячений Вакхові, подав хтось вість (про це) такими словами: «Ви висміюєте нас, скіфи, що служимо Вакхові і що бог нас доводить до шалу. А ось тепер бог опанував і вашого царя; він посвятив себе Вакхові й через нього тепер шаліє. Як мені не вірите, то ходіть зі мною, я вам покажу». З ним і пішли скіфські старшини, а тоді борисфеніт завів їх потайки на вежу й там умістив. Скіл надійшов у той час із юрбою, і скіфи побачили його в шалі. Вони стали обурюватися й зараз-таки пішли й розказали цілому військові те, що бачили.
80. Коли ж Скіл по тому вернувся до краю, скіфи вибрали царем його брата Октамасада, сина доньки Терея, і збунтувалися проти Скіла. Він довідався про те, що вчинили проти нього, та про причину того й утік до Фракії. Та коли про це довідався Октамасад, вирушив походом на Фракію. Як став над Істром, вирушили проти нього фракійці. Вони вже мали вдарити, як Сіталк[101] вислав послів до Октамасада й вони переказали: «Чого нам битися між собою? Адже ж ти син моєї сестри й маєш у себе мого брата. Видай мені його, а я дам тобі твого брата Скіла; до бою ж не допускаймо ні ти, ні я». Таке передав Сіталк; в Октамасада ж був брат Сіталка, що втік від нього. Октамасад пристав на те й видав Сіталкові свого дядька по матері, а сам дістав брата Скіла. Як Сіталк дістав брата, то відійшов, а Октамасад наказав на місці відрубати Скілові голову. Так міцно скіфи тримаються своїх звичаїв, а хто приймає чужі, то його так карають.
81. Про кількість скіфів я не міг точно дізнатися, але чув різні свідчення про їх число: одні кажуть, що скіфів дуже багато, а інші, що власне скіфів дуже мало. Але це я бачив на власні очі. Є між Борисфеном і Гіпанісом край, що зветься Ексампей, – той самий, який я щойно згадував, як говорив про тамтешнє джерело гіркої води, що впадає до Гіпаніса й робить його воду неможливою до пиття. (Отже) в тому краю є мідяний казан, ушестеро більший від того, що стоїть при вході в Понт[102], пожертвуваний Павсанієм, сином Клеомброта. Як хто не бачив його, то так опишу. Той казан, що є у Скіфії, легко вмістить у собі шістсот амфор[103], стіни ж того скіфського казана грубі на шість пальців. Місцеві люди казали, що він вилитий з вістрів стріл. (Це було так). Їхній цар, на ймення Аріант, хотів знати кількість скіфів і наказав, щоби кожен скіф приніс вістря стріли, хто ж не принесе, згине (за кару). Вони й позносили величезну кількість вістрів, і цар задумав зробити з того пам'ятку: з тих стріл зробив казан і поставив його в краю Ексампеї. Таке я чув про кількість скіфів.
99
Сфінкси – леви з людськими обличчями; грифи – звірі з крилами; все це витвір уяви східних народів, який від них прийняли греки.