З періодами сонячної активності пов'язані хліборобські роботи, а рух Сонця по зодіаку (час його проходження через певні сузір'я відповідно скалендаризований) обумовлює комплекс свят, які у видозміненому вигляді дійшли до наших днів.
Стародавній культ Місяця був витіснений культом Сонця – головним із тріади світил: Сонце, Місяць, Зорі, причому ця тріада розумілась як триєдиний вияв небесного вогню Цура (Сура) – стихії, що разом з водою була першоосновою створення світу. Поклоніння богам, яких символізували небесні світила та вода, як залишки язичницької обрядності у календарних обрядах збереглись фрагментарно.
Слід зазначити, що християнська релігія не змогла змінити чіткої системи свят астрального культу, яка складалась протягом тисячоліть, вона дала лише нові назви цим святам та наповнила їх відповідними християнськими змістами, прийнявши давні ритуали і традиції.
Відповідно до кількості сузір'їв, через які проходило сонце за рік, було 12 основних свят. Особливими вважались ті сузір'я, через які проходило Сонце за цикл сільськогосподарських робіт, їх було 7 (звідси і магічність цього числа). Час проходження головного світила через зодіакальні сузір'я в уяві наших предків пов'язувався із якимось особливим образом Сонця. Зрозуміло, що ці образи були близькими до життя людини: народження, юність, одруження, змужніння, старість тощо, адже до реалій життя примірялись усі явища природи. Отже, маючи різні образи, Сонце мало і різні назви: Сонце весняного рівнодення – Сонце періоду змужніння – символізувало бога Ярила; вогняне Сонце літнього сонцестояння – бога Семиярила, або Сімаргла; свято одруження Семиярила з богинею води Даною відбувалось в ніч на Івана Купала; Сонце осіннього рівнодення символізувало бога Світовида; бог зимового сонцестояння – Коляда.[365]
Відповідно до початку і закінчення робіт у полі відзначався початок року, а оскільки язичницький рік складався із двох циклів: весняно-літнього й осінньо-зимового, – то й початок року святкувався двічі: у пору весняного рівнодення (21 березня) та осіннього (23 вересня). Традиція відзначати початок Нового року 1 січня – пізня, привнесена реформами Петра І.
За часом сучасне новоріччя збігається із прадавнім святом слов'ян різдвом Всесвіту – народженням небесних світил Сонця, Місяця і богині води Дани. Не порушаючи сучасної традиції, почнемо розглядати календаря народних свят саме із зимового циклу.
Січень
Отже, Різдво – перше з новорічних свят, воно має давню історію і як свято народження Всесвіту відзначалось ще у часи, віддалені від нас не одним тисячоліттям. Сучасна українська назва не відображає його християнської сьогоднішньої суті. У давнину це слово звучало як Родздво і означало народження з двох стихій води і вогню всього живого. Самі обряди і ритуали Різдва свідчать про його давню космогонічну суть. Так, для приготування святкової вечері бралось 12 полін, які були жертвою 12 сузір'ям зодіаку, готували 13 священних страв: кутю з медом, узвар, вареники, голубці, рибу, картоплю з товченим часником, горох з олією і часником, ячмінну кашу з олією або медом, пшоняну кашу, варену кукурудзу, пироги з маком, варені боби. Те, що до переліку страв включені зернові культури прадавнього походження, свідчить, що різдвяна вечеря – жертовна трапеза на честь Коляди. Цікаво, що 12 священних ночей творення Всесвіту теж відповідають кількості сузір'їв зодіаку, а те, що господар дому, за звичаєм, виходив на подвір'я і обертався на місці проти годинникової стрілки або обходив хату, прямо вказує на імітацію видимого руху сонця через сузір'я. На покуті ставили сніп жита або пшениці, що має кілька назв, а серед них Коляда (Сонце) та Дідух (Місяць). Напередодні свята або безпосередньо перед свят-вечерею виконував важливу роль у наступному святі на щедрий вечір. Зміст язичницького Різдва полягав у народженні немовляти-сонця з голови Лади, народженні Місяця (Василя) на Щедрий вечір та народження богині води Дани на Водохреща (Ордань). За віруваннями наших пращурів, у ніч на Різдво активізовувались сили хаосу, всяка нечисть, яка може перешкодити визріванню світлої сили. Тому колядники одягали на себе маски, щоб злі сили їх не розпізнали, ходили по хатах і співали величальні пісні Коляді, відганяючи темну нечисть. Ці магічні відлякування та величання і звуться колядками, у них збережено суть уявлень про оновлення світу, а сам процес колядування – імітація космічного акту сонценародження. Колядники уособлюють предків роду, віщунів просвітлення, тому обрядова кутя, яка призначається і мертвим і живим, є жертвою, за допомогою якої можна здолати темні сили. Те, що у давнину Коляда виявлявся у двох іпостасях – Сонця і Місяця, свідчить про існування давнішого за сонячний – місячного культу і розуміння небесних світил як уособлення світла – Сура. У колядках та щедрівках зустрічається і прославлення триєдиної сутності Всесвіту – сонця, місяця, дрібного дощику (вогонь, земля, вода) і створення життя. За праслов'янським мисленням, світ створювався так: не було ні неба, ні землі, тільки синє море, «а серед моря синій явір» – дерево життя. На дереві три птаха (сокіл, голуб, півень), вони спускаються на дно моря. Виносить кожен часточку піску, з якого творяться чорна земля, чисте небо, ясен Місяць. Людина ще не могла уявити створення чогось інакше, як через ріст, тому дерево фігурує як основа життя. Птахи символізують один із чинників життєвої сили, яку уособлювали сонце, місяць, зірки, пізніше з'явилось поняття душі, а до того існувало абстрактне поняття сукупного світла Сура, від якого дуже близько до Ора – енергії світла, космосу тощо. Елементи космогонічних уявлень українців чітко простежуються на прикладі давньої колядки:
365
Матеріали, використані в праці: «Етнографічні особливості України», збиралися в 1960—1970 pp. фольклорно-топонімічними експедиціями Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С Сковороди, керованими А. П. Ярещенком та Н. О. Батюк. Публікується вперше