97. Дарій, а з ним разом піше військо, прибули до Істра. Як переправилися через ріку, звелів (Дарій) іонійцям зірвати міст і наказав іти за ним сушею, а так само й залозі кораблів. Іонійці вже мали зірвати міст і виконати Даріїв наказ, як Кой, син Ерксандра, вождь мітіленців[119], сказав до Дарія, – спитавши наперед, чи цареві буде приємно, щоби хтось висловив свою гадку: «Хочеш іти, царю, походом на таку країну, де, мабуть, ні шматка землі не обробляють, ні міст не мають. Дозволь, отже, щоби цей міст стояв так, як стоїть, а признач для нього варту з тих, що його будували. Якщо у нас все буде гаразд і знайдемо скіфів, будемо мати готову зворотну дорогу; якщо ж не зможемо їх знайти, також буде можливість повернутися. Я не боюся того, що ми, може, програємо їм у боротьбі, а більше того, що не зможемо їх знайти й у блуканні можемо всі загинути. Може, хто сказав би, що я це тому говорю, щоби лишитися; ні, я лише раджу тобі, що на мій погляд найкраще, а сам іду з тобою і ніяк не лишуся». Дуже сподобалася ця гадка Дарієві, й він відповів так: «Мій лесбійський друже, як я здоровий повернуся додому, прийди до мене, щоби я тебе за добру раду нагородив добрими справами».
98. Так він сказав, зав'язав шістдесят вузлів на ремені, покликав на розмову іонійських тиранів[120] і мовив: «Мужі іонійці, мою попередню думку щодо мосту хочу облишити, а ви візьміть ремінь і зробіть ось так. Як лише побачите, що я рушаю проти скіфів, від тієї хвилини розв'язуйте кожного дня один вузол. Якщо я за цей час не повернуся, а мине стільки днів, що й вузлів, пливіть додому. Але до того часу стережіть міст, бо я постановив інакше; стережіть же його й бороніть дуже уважно. Як це виконаєте, дуже мені догодите». Так сказав Дарій і рушив у похід.
99. Перед Скіфією до моря лежить Фракія. В цій землі є затока, а за нею простягається вже Скіфія[121]; до неї тече Істр, звернений устям на схід. Тепер подам опис побережжя Скіфії, (починаючи) від Істра, для визначення його довжини. Від Істра починається Стара Скіфія; вона тягнеться на південь аж до міста, званого Каркінітідою. Дальшу частину краю, гористу, все (ще) вздовж Понту, заселив народ таврів аж до так званого Скелястого півострова[122]. Скіфія у двох місцях межує з морем, на півночі й на сході, так, як Аттика; подібно до того й таври мешкають у Скіфії, якби от у Аттиці інший народ, а не афіняни, займав півострів Суній, що найдалі виступає в море, тобто від Форіка до Анафліста[123]. Та це я кажу для того, щоби (лише) порівняти мале з великим. Така то Таврія. Хто ж не об'їхав тієї частини Аттики, тому наведу інше порівняння. Таври живуть у цій частині Скіфії так, неначе в Іапигії інший народ, а не іапиги, займав гори, починаючи від гавані Брентесія аж до Таранта[124]. Кажу про ці дві країни, а є ще багато подібних до Таврії.
100. А вище Таврії знову скіфи, що мешкають далі на схід над морем, а на захід від Кімерійського Босфору й озера Меотиди аж до ріки Танаїса, що впадає до затоки того озера. Від Істра ж догори, в середині краю, межує Скіфія спершу з агафірсами, далі з неврами, андрофагами, врешті з меланхленами.[125]
101. Скіфія має вигляд чотирикутника, що у двох місцях прилягає до моря; той бік, що над морем, такий самий завдовжки, як і той, що простягається у глибину краю. Бо від Істра до Борисфена десять днів дороги, а від Борисфена до озера Меотиди ще десять; туди ж, у глибину краю, від моря до меланхленів, що мешкають трохи вище від скіфів, двадцять днів дороги; день дороги я приймаю за двісті стадій. Так, отже, скісний бік Скіфії складає сорок тисяч стадій, а простий, у глибину краю, знову стільки ж стадій. Такий завбільшки той край.[126]
102. Скіфи зрозуміли, що не зможуть у бою власними силами вистояти проти Дарієвого війська, й послали послів до сусідів. Їх вожді зібралися на раду, бо йшло велике військо. На зборі були вожді таврів, агафірсів, неврів, андрофагів, меланхленів, гелонів, будинів і савроматів.
103. Таври мають такі звичаї. Мореплавців з розбитих кораблів і тих греків, що їм удасться захопити у морі, жертвують Діві (богині) в такий спосіб. Спочатку вони розбивають приреченим ціпком голову. Потім, за словами одних, тіло скидають зі скелі в море, – бо на скелі стоїть жертівник, – а голову прибивають до палі; інші так само розповідають щодо голови, але кажуть, що тіла не скидають зі скелі, лише ховають у землі. А та богиня, що їй жертвують, це, за словами самих таврів, Іфігенія, дочка Агамемнона[127]. З ворогами ж, як попадуть у їх руки, чинять так: кожний відтинає голову й несе додому. Там набиває її на палю і ставить високо над дахом, найчастіше коло димаря. Вони кажуть, що ті голови стирчать там і пильнують дім. Живуть вони з грабунку і війни.
123
Аттика – частина Греції зі столицею Афіни; Форік та Анафліст – два пункти, що лежать на одній широті на південній околиці Аттики; Суній – найдалі на південь витягнута частина Аттики.
125
Агафірси жили в теперішньому Семигороді, алдрофаги й меланхлени – в північній Україні, в лісовій смузі.
126
Очевидно, уявлення Скіфії як чотирикутника не є правильним; вона насправді не була чотирикутником.
127
Геродот (чи його інформатори) переплутали тут грецький переказ про Іфігенію з місцевим поклонінням богині таврів.