128. А скіфські царі, як почули слово «підданство», дуже розгнівалися. Вони послали ту частину війська, що складалася також із савроматів, – над нею був вождем Скопасіс, – до тих іонійців, що стерегли моста, з наказом увійти з ними в переговори. А ті, що лишилися, думали, що не треба давати персам довше блукати, а нападати на них, коли ті виходять здобувати їжу. І справді, як (скіфи) думали, що Дарієве військо в пошуках їжі, виконали свій план. Скіфська кіннота все проганяла (перську) кінноту; перська кіннота, утікаючи, падала на піхоту, бо піхота допомагала; але скіфи, побивши кінноту, верталися, бо боялися пішого війська. Такі напади робили скіфи й уночі.
129. Та дивно казати: персам допомагав, а скіфам, що на них нападали, шкодив – рик ослів і вигляд мулів. Бо Скіфія, як я вже вище зазначив[133], не має ні ослів, ні мулів, а немає в усій Скіфській землі їх через холод. Осли налякали скіфських коней риком. Бо кілька разів, серед нападу на персів, як (скіфські) коні почули рик ослів, лякалися й утікали в переполосі; наставляли вуха догори, бо раніше ніколи не чули ні такого голосу, не бачили таких тварин. Така дрібничка впливала на війну.
130. А як скіфи побачили, що перси неспокійні, зробили так, щоби вони ще довше затрималися в Скіфії й потерпали через недостачу всього: (а саме) лишали їм трохи своєї худоби з пастухами, (самі ж) переходили в дальшу частину краю. Перси надходили, брали худобу й були горді зі свого діла.
131. Так діялося часто, а тим часом на Дарія найшла в тій блуканині біда. Про це довідалися царі скіфів і послали до Дарія посла, що ніс йому в дар птицю, мишу, жабу і п'ять стріл. Перси питали того, що приніс, про значення тих дарів; та він сказав, що не має іншого наказу, лише віддати це і швидше вертатися. Він сказав персам, що як вони мудрі, то нехай самі розгадають, що означають ті дари.
132. Це почули перси й стали радитися. Дарієва думка була така, що скіфи віддали йому самих себе, землю й воду. Він пояснював це тим, що миша живе в землі й їсть ту саму поживу, що й людина, жаба живе у воді, а птах найбільше подібний до коня; стріли ж означають, що вони передають (персам) свою (воєнну) силу. Такої думки був Дарій. Протилежна цій думці була Гобрієва, одного з тих сімох, що побили магів[134]. Він так пояснив значення дарів: «Якщо ви, перси, не станете птахами й не полетите в небо, або не станете мишами й не сховаєтеся під землю, або жабами й не скочите в болота, то не повернете назад, а загинете від цих стріл».
133. Так перси витлумачили значення дарів. Тим часом одна частина скіфів, що була призначена перед тим пильнувати біля озера Меотиди, рушила до Істра, щоби умовитися з іонійцями, (отже) прийшла на міст і сказала так: «Мужі іонійські, ми прийшли принести вам свободу, як схочете нас послухати. Ми довідалися, що Дарій наказав вам пильнувати міст лише шістдесят днів, а як він впродовж того часу не прийде (назад), то ви не винні ні в чому ні перед ним (Дарієм), ні перед нами. Перечекайте ж тут ті дні й ідіть звідси». Іонійці пообіцяли це зробити, й вони (скіфи) повернулися скоро назад.
134. Решта скіфів, після того як Дарій дістав дари, вишикувались в лави, піхота й кіннота, щоби битися з персами. Коли вже скіфи готові були до битви, вскочив між них заєць; вони побачили його й кинулися всі за ним. Коли між скіфами почалося таке замішання й крик, запитав Дарій, чого ж такий крик між ворогами, а дізнавшися, що вони женуться за зайцем, сказав до своїх звичайних співрозмовників: «Ті люди нас цілком зневажають. Тепер бачу, що Гобрій правильно говорив про скіфські дари. А що і я тепер так само думаю, що треба нам добре порадитися (що робити), щоби ми мали на майбутнє забезпечений відступ». На це сказав Гобрій: «Царю, я вже дізнався з розповідей, як тяжко боротися з тими людьми; нині ж, як прийшов (сюди), то ще більше утвердився в тому, спостерігаючи, що вони граються з нами. Гадаю, що тільки-но настане ніч, треба запалити вогні, як це ми, втім, завжди звикли робити, залишити усіх слабих вояків, пов'язати ослів і відійти, поки ще або скіфи встигнуть дійти до Істра й знищити міст, або іонійці не постановлять чогось такого, що може нас погубити». Так радив Гобрій.