Потім описується, як злетіли два голуби – символи двостатевої творчої сили – кохання і починають творити, здобувати із безодні даної стихії[150]. Пасивне положення води в природі стало для людини приводом бачити в ній жіночу істоту. Без животворної сили світла непорушна вода наповнює простір у вигляді снігу, льоду, мертвої маси; але коли світло і тепло пробуджують її, вона розтоплюється і під впливом світла народжує і живить світ. І на цій внутрішній основі слов'яни-світлопоклонники вшановували воду. Істота та мала різні назви. Сюди відносяться імена Моряни чи Морени, якими називали опудало, що його на свято Купали кидали на воду і яке означало шлюб світла з водою. Мокош, божество, згадуване Нестором, на думку Коллара, також означало водяну жіночу істоту. У Вацерада божество моря називається Хлипа.
Діванна
Найважливішим із імен жіночо-водяної істоти у слов'ян була Дівонія, Діванна та Дана. Корінь цих слів схований у найменуваннях слов'янських рік: Дон, Дніпро, Дністер (Дана – прис, Дана – стрис), Двіна, Дунай. І в народних піснях не без причини приспівують: Дана, дана! Як вода, початок речей, вічно прекрасна, вічно свіжа, вона була дівою і разом з тим дружиною сонця. Так описує її Длугош. В деяких сторонах Слов'янщини звалася вона Дівою, звідки Дівинград (нім. Магдебург), де стояв її храм. Вона була тотожна грецькій Діані чи Артеміді. Грецький міф про Діану був також у слов'ян, котрі показували в Діванні діву і дружину, оскільки греки розуміли під Діаною не тільки діву Артеміду, але й Артеміду-матір, що привела у світ любов. Первісна Ефеська Діана чи Артеміда зображала воду як творче начало і вшановувалась як діва і разом з тим всесвітня мати (Creutz Symb. II. 117). Богиня та була запозичена греками із Скіфії, разом з Аполлоном та Латоною (Ладою) з країни гіпербореїв.
Загальне поняття про божество
З цього перегляду міфологічних істот слов'янських видно, що слов'яни визнавали єдиного бога Вседержителя, творця і батька творення, котрий своєю премудрою всетворчою любов'ю – Ладою – створив первісне буття. Те буття містить в собі протилежності чоловічої та жіночої природи: перша виразилась світлом, духом, друга – матерією, водяною рідиною: через гармонійне поєднання тих істот утворилось невидиме і видиме. Світ-Дух, що зіходить від бога, є образом найвищої істоти – а оскільки та істота виявляє свою творчість, свою мудрість у керуванні світом, сприйняту від бога, в розмаїтості явищ світу духовного і фізичного, то й поклоніння йому мали різні вияви.
Однак, незважаючи на відмінність в зображеннях, зв'язаних з назвами, слов'янська міфологія ще не впала в багатобожжя (політеїзм), хоча слов'яни і обожнювали видимі сили природи чи власне вшановували божество у явищах природи. Кожна назва божества не поєднувалась виключно з якоюсь однією його якістю, так щоб не стосувалась другої; навпаки кожна повністю виражала все, що божеству приписувалось. Всі ті, так звані боги, значили одне і те ж, до кожного зверталися з молитвою про щастя; у кожного шукали відповіді небесної мудрості; перед кожним чинились ворожіння і приносились жертви; кожний був покровителем родючості, громадського і сімейного щастя та війни.
Чорнобог. Див
На противагу істоті світлій, животворній, добрій була похмура, смертоносна, зла істота, яка, за переказом Гельмольда, звалась Чорнобогом, звідки і походить назва – Чорт.
У слов'ян була зла істота, що звалася Див, Диво: У «Слові о полку Ігоревім» говориться: «Дивъ кличетъ верху древа», цим виражається віщування про небезпеку, а в іншому місці звістка про напад половців і лихо, що прийшло на південну Русь, виражено так: «дивъ вержеся на землю». Рівна йому була зла істота: біс і Пек-Осина. Ніде, між іншим, не сказано, чи це була істота початком зла, чи падший янгол; але не бачачи ніяких слідів двобожжя (дуалізму) у слов'янських поняттях, можна стверджувати, що слов'яни визнавали єдине верховне джерело життя, а слов'янський чорт був таким же спокушеним янголом, як скандинавський Локі. На боввані, знайденому Колларом у Бамбергу (з написом рунічними літерами Чарни буть), зображений він у вигляді лева чи пса. Народний переказ подає його у вигляді змія. Той змій народною фантазією видається темним, але таким, що випромінює іскри; очевидно, у слов'ян було поняття про два вогні: один був животворним, нерозлучним із світлом, другий – руйнівний, породжений пітьмою.
150
Див.: Христомат. церковно-славян. и древне-русская сост. Яковь Головацкій, въ Відни 1854, стор. 343, Slovansky Narodopis sestavil P. J. Szafarzik v Praze 1842. str. 157.