Як музика перестане грати, то вони візьмуть у руки лаву, один з одного боку, другий з другого, стануть один проти одного та й танцюють»[266]. Треті просто співали пісень без танців і музики; четверті залазили в курені, сідали по кутах, засвічували свічки й грали в карти, а щоб не турбувати світлом товаришів, що спали, накривалися зверху своїми жупанами[267]. Грали в «чупрундир», де переможець стільки разів смикав за чуба переможеного, скільки очок у того залишилося в картах.
У великі свята, наприклад на Різдво Христове й Пасху, запорізькі козаки протягом цілого тижня ходили вітати зі святом кошового, суддю, писаря й осавула, приносили їм подарунки, частувалися й пригощалися різними напоями і під час частування стріляли з гармат[268]. У дні тезоіменитств високих осіб російського імператорського дому, після закінчення богослужінь і молебнів, духовні та світські чини великоросійські та малоросійські, що були на той час у Січі, збиралися разом із військовою старшиною й курінними отаманами в курені кошового отамана, їх приймали тут «со всякою учтивостию», й вони пили по чарці горілки[269]. Та особливо урочисто зустрічали запорожці день 6 січня кожного нового року. В цей день із самого ранку всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячи на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення божественної літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з Євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару земля аж стогнала, а глядачів укривав густий дим, мов пітьма, що не дозволяла їм бачити один одного. Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знову стріляли, цього разу скільки кому заманулося.[270]