У звичайні свята запорізькі козаки часто розважалися кулачними боями: для цього вони увечері збиралися на січовій площі, розбивалися на дві лави або групи, одну з яких становили верхні, а другу нижні курені, й розпочинали бій. У цих боях вони нерідко розлючувалися до такої міри, що завдавали одні одним жахливих каліцтв і навіть убивали один одного.[271]
Описаний побут запорізьких козаків був скромним, якщо брати для порівняння час, коли вони поверталися додому з воєнних походів. «Січ уміла тільки пити та з рушниць гатити», – влучно висловився про запорізьких козаків безсмертний Гоголь. І це абсолютно справедливо. Січові козаки, як свідчить очевидець, мали таку волю, що не виконували жодної роботи, але завжди гуляли й пили аж до кінця життя[272]. Тому й співається у їхніх піснях:
Січовий козак зовсім не був хліборобом чи торговцем; обробляти землю за безперервної війни він не міг; займатися торгівлею вважав принизливим для себе, тому слово «крамар» було для нього навіть лайливим, образливим для «лицарської» честі. На старих картинах минулого століття, що дійшли до нас із різними підписами, читаємо:
При такому погляді на честь січовому козакові залишалося одне заняття – війна, а в мирний час веселощі й широкий розгул, за приказкою «воля та відвага або мед п'є, або кайдани тре». Цим запорожці дивували увесь світ. Особливо весело було в них після повернення з воєнних походів. Тоді козаки, прибувши у Січ, протягом кількох днів ходили вулицями, «тешились непрестанными арматными и мушкетными громами, весело гуляли и подливали»[273], водили за собою величезний натовп музик і січових півчих-школярів, всюди розповідали про свої воєнні подвиги й щастя, невпинно танцювали, викидаючи найрізноманітніші фігури; за ними у відрах і казанах несли різні «п'яні напої»: горілку, пиво, мед, наливку, варену (суміш горілки, меду, сушені – переважно ізюму, винограду, груш, яблук, – зварених разом з імбирем та іншими прянощами). В цей час лицарі, що гуляли, запрошували до свого товариства кожного, хто б не їхав і хто б не йшов, знайомого й зовсім незнайомого, частували напоями й закусками, й лихо було тому, хто насмілювався відмовитися від пропонованого почастунку: його страшенно лаяли і з ганьбою проганяли геть. Від січових козаків не відставали й козаки-зимівчаки: вони в цей час продавали власну здобич – товари, рибу, звірів і птахів, і, запалені загальними веселощами, також гуляли й веселилися, тобто «пили і музику водили». Протягом кількох днів такої гульні козаки пропивали і всі здобуті ними на війні гроші, і всю захоплену у неприятеля здобич, і навіть залазили в борги. Цим веселим настроєм козаків чудово користувалися січові шинкарі й крамарі: вони купували у гуляк усіляке добро за дешеву ціну, а потім продавали його в інший час тим самим козакам із великим зиском; зрештою, частину отриманого зиску вони нерідко мусили пропивати разом з гуляками-козаками.
Пропивши гроші, здобич, набравши всілякої всячини в борг, козаки врешті вдавалися й до інших засобів, щоб продовжити свою забаву, адже «не на те козак п'є, що є, а на те, що буде». Справа в тому, що в Січі існував певний своєрідний звичай, за яким дозволялося грабувати майно шинкарів, крамарів чи м'ясників, які надто підносили ціни на свої товари супроти норми, встановленої військом. Користуючись цим правом, козаки, що пропилися, зібравшись у кількості ста чи й більше, кидалися на майно винних і все, що знаходили у них – харчі, гроші, горілку, одяг, – брали собі. Звичайно, найбільше накидалися вони на горілку: розбивши бочку чи висадивши у ній дно, козаки або виливали горілку просто на вулицю, або забирали її у що попало і продовжували гуляти.[274]
Віддаючись цілковитому розгулові у хвилини загальних веселощів, особливо після вдалих походів на неприятеля, запорожці, одначе, не забувалися настільки, щоб ставити в заслугу пияцтво й розгул пристойному козакові, а особливо дійсному старшині. Від 28 січня 1756 року до нас дійшов «кріпкій приказ» кошового отамана Григорія Федоровича Лантуха з товариством самарському полковникові Івану Водолазі за те, що він, «по своєму безумію, помрачившись проклятыми люлькою и пьянством, войсковые универсалы презріл и грабительство учинил, чего ради в Коші Войска Запорожскаго низового опреділено за таковіе безразсудніе поступки и войсковых универсалов презрініе, яко недоброго сына, зрепремандовать[275]».[276]