Предметами вивозу запорізькими козаками до Туреччини були хутра, шкіра, вовна, залізо, полотно, коноплі, канат, яловичина, баранина, живі вівці, храш, коров'яче масло й конопляна олія, риба, ікра, пшениця тощо. Певна частина цих товарів ішла безпосередньо з Січі, інші через Січ з України, Польщі й Росії. Турецькі купці ввозили в Запоріжжя зброю, кінську збрую, свинець, сіль, сукно, сап'ян, бавовну, шовкові тканини, китайку, шнурки, галуни, вино, лимонний сік, живицю, мідянку, камфору, скло, коси, ножі, бритви, ножиці, сугачі роги, з яких, мабуть, виготовляли козачі порохівниці, різну бакалію: ізюм, винні ягоди, лимони, сорочинське пшоно, каву, горіхи[303]. 1759 р. у Глухові таємний радник, президент Академії наук Григорій Теплов запитав запорізьких депутатів, які вина привозили в Січ із Туреччини, й відразу поцікавився: «чи не можна з тих приморських місць, а по можливості і з Царгорода зробити вивіз, під осінь, для вживання до столу в домі ясновельможного гетьмана стридії по-грецькому, а по-місцевому устриці». Товмач, котрий був із депутатами, заявив, що в турецьких місцях «того предостатньо». Тоді Теплов наказав від себе написати про це гетьманові, а запорожцям дав для зразка верхній «маслак», тобто черепашку однієї стридії, яку депутати відправили в Січ.[304]
Сухопутну торгівлю запорізькі козаки вели з Кримом, Польщею, Литвою, Україною, Великоросією і Новосербією.
Торгівля з Кримом розпочалася відразу з появою запорізьких козаків на дніпровському Низу й набула значного поширення. Це й зрозуміло: попри всю ворожість стосунків козаків із татарами між ними було й багато точок зіткнення, як у найближчих сусідів. Початково, коли кримські й ногайські татари ще не були заражені мусульманським фанатизмом, відносини козаків із татарами були відносинами двох мирних сусідніх народностей, з прийняттям татарами ісламу й захопленням турками Константинополя стосунки їхні стали стосунками народів, що прагнули винищити один одного. З ослабленням релігійного фанатизму мусульман стосунки між козаками й татарами залишалися хоча й неприязними, але загалом наближали їх один до одного. У всіх трьох випадках відкривалося широке поле для взаємного обміну, а надмір у одних і нестача того самого в інших змушували, поза війною, близьких сусідів вступати у торговельні угоди. Почавшись у XVI ст., торгівля запорізьких козаків з татарами посилювалася протягом XVII ст. й набула особливо великого розмаху в першій половині XVIII ст. Обмеження у кримській торгівлі запорізьких козаків почалися лише в другій половині XVIII ст. Вони були введені російським урядом у зв'язку з розпорядженням видавати грошове жалування запорожцям не срібною, а мідною монетою. 7 липня 1764 р. імператриця Катерина II писала в указі: «За поданням у сенат нашого консула в Криму прем'єр-майора Никифорова колегія іноземних справ оголошувала, яким чином великоросійські та малоросійські купці й запорізькі козаки через Дніпро й Українську лінію, та від Бахмута через слабкий нагляд митниць явно, а більше таємно різними вигаданими способами в торгах до Січі запорізької, а від неї через ріку Дніпро провозять місцеву срібну монету на кримський бік, де купують виноградні вина й товари і повертаються у Січ і в малоросійські полки; а крім того, запорожці купують сіль із ханського озера, і за точними консульськими даними тієї срібної монети щоліта до 60 тисяч і більше туди провозиться, котра там залишається й переробляється на місцеві гроші й використовується на ханські видатки, адже іншого срібла хан кримський нізвідки взяти не може… І тому нашим сенатом визначено: 1) для припинення таємного вивозу великоросійськими й малоросійськими купцями та запорізькими козаками через Дніпро й Українську лінію до Січі запорізької, а звідти через ту ж ріку Дніпро та різні інші протоки місцевої срібної монети на кримський бік у всі тамтешні місця найміцніше підтвердити видані про це укази, а особливо публікований 1744 р. травня 11 дня, котрими вивіз за кордон із Росії російської срібної монети, карбованцевої, полтинної та іншої та зробленого всілякого посуду і зливків найсуворіше заборонено… 2) належне Військові Запорізькому щорічне жалування виплачувати віднині й надалі мідною, а не срібною монетою з ближчих до їх Січі місць, відправляючи його їм водою по ріці Дніпру»[305]. Звичайно, це розпорядження згубно позначилося на торгівлі запорізьких козаків з Кримом, бо татари зовсім не хотіли продавати свої товари за мідні гроші; але цього разу козаків рятували контрабандисти, які зуміли провозити срібну й золоту монету з України на Запоріжжя. Головними місцями торгівлі запорожців з татарами були Січ, Перекоп, Кафа й Козлів; товари з Запоріжжя частково йшли Дніпром, але переважно суходолом по так званих «одвічних» шляхах, Муравському та його гілках Ізюмському й Кальміуському; тим же шляхом ішли товари з Криму в Запоріжжя. Засобами пересування у запорізьких козаків були дуби, коні й воли, у татар – коні й верблюди. З Запоріжжя вивозили хутро, полотно, шкіру, залізо, зброю, коров'яче масло, тютюн і частково хліб; з Криму в Запоріжжя ввозили сап'ян, сап'янове взуття, особливо так звані «папуці» – туфлі чи черевики, сірі смушки, шовкові тканини, особливо термалами, волоські горіхи, червоне вино і, що найголовніше, сіль; часом ослиць, капці й білих верблюдів. Так, 1758 р. в Криму купили ЗО верблюдів, доставлених через Запоріжжя до Петербурга для дарування різним вельможам, а 1762 р. гетьман граф Кирило Григорович Розумовський просив запорізьку старшину купити йому в Криму білих верблюдів; старшина відправила від себе товмача Григорія Швидкого в Перекоп; верблюдів купили по ЗО, 40 і 50 карбованців за одного чи за пару – «верблюдицю і лоша» – і, слід гадати, доставили за призначенням.[306]
303