Він надягнув пенсне і позирнув у бік залізного мосту.
— Он він чухрає, бий мене сила Божа! — оголосив він. — Гепа така, що в одну кишеню не сховаєш.
Простора синя візитка і квадратовий капелюх, а нижче просторі матроські штани Бена Долларда щодуху наближалися до них по набережній від залізного мосту. Він чимчикував ступою, чухмарячись під полами візитки. Коли підходив, містер Дедал привітав його, гукнувши:
— Подайте мені он того в смішних штанях.
— То подайте, подайте, — озвався Бен Доллард.
Містер Дедал озирнув фігуру Бена Долларда, з холодним презирством розглядаючи всі предмети його одягу. Потім, повернувшися до отця Каулі, кивнув і ущипливо зауважив:
— То треба було вдягнутися в такі лахи теплого літнього дня, га?
— Та бодай мені очі повилазили, — люто загримів Бен Доллард, — я, відколи живу на світі, стільки зносив одежин, скільки ви ніколи ніде їх не бачили.
Він стояв поряд із ними, радісно усміхався до них і до своєї просторої одежини, з якої містер Дедал збивав пушинки, кажучи:
— А проте, Бене, її зшили на чоловіка у розквіті сил.
— Ні, не позаздриш тому єврею, який її пошив, — сказав Бен Доллард. — Слава Богу, йому ще не заплачено.
— А як там ваш basso profondo, Бенджаміне? — запитав отець Каулі.
Кешел Бойл О’Коннор Фіцморіс Тісдел Фаррелл, омонокливши око й щось бурмочучи, пройшов повз клуб на Кілдер-стрит.
Бен Доллард насупився і, раптом округливши губи, як то роблять співаки, видав низький звук.
— О-о! — проревів він.
— Оце то голос, — озвався містер Дедал, схвально киваючи головою.
— То як? — запитав Бен Доллард. — Ще не припав порохом? Га?
Він питально поглянув на одного й на другого.
— Годиться, — відповів отець Каулі і теж кивнув.
Преподобний Г’ю К. Лав ішов від будинку, де колись містився капітул абатства Святої Марії, повз гуральню Джеймса і Чарльза Кеннеді, прямуючи до Толсела{537} — за тим місцем, де в давні часи був брід для худоби, і його супроводжували Джералдайни, красені, гінкі й ставні молодці.
Бена Долларда тягло до вітрин крамниць, та він вів своїх друзів уперед, весело вимахуючи рукою з розчепіреними пальцями.
— Ходімо зі мною в контору шерифа, — говорив він. — Я покажу вам, якого красеня залучив Рок до себе на посаду судового виконавця. Це щось на взір гібрида вождя зулусів Лобенгули із нашим кримінальним злочинцем. Запевняю вас, варто його побачити. Ходімо. Я оце щойно здибав випадково Джона Генрі Ментона в Бодезі{538}, і матиму чимало клопоту, якщо не… Постривайте-но… Наша справа певна, Бобе, можете мені повірити.
— Ви йому скажіть, хай дасть мені кілька днів, — озвався отець Каулі з тривожною надією.
Бен Доллард ураз зупинився і уп’явся в нього очима, широко роззявивши свій гучномовний рот, одірваний ґудзик його візитки загойдався, поблискуючи, на ниточці, а він сам став витирати сльозливі очі, щоб краще чути.
— Які там кілька днів? — заревів він. — Хіба ваш хазяїн не наклав арешт на ваше майно?
— Наклав, — відповів отець Каулі.
— Тоді виконавчий лист нашого друга не вартий і того паперу, на якому він написаний, — повідомив Бен Доллард. — Домовласник завжди має право першого позову. Я дав йому всі дані. Віндзор-авеню номер 29. Його прізвище Лав?
— Правильно, — підтвердив отець Каулі. — Його превелебність містер Лав. Він парох десь у провінції. Але ви знаєте напевно?
— Можете переказати від мене Варавві, — сказав Бен Доллард, — хай устромить цей лист туди, куди мавпочки ховають горіхи.
І він твердою рукою повів за собою отця Каулі, що йшов, наче припнутий до гладуна.
— Гадаю, йдеться про горіхи ліскові, — промимрив містер Дедал, рушаючи слідом за ними й опускаючи пенсне на вилогу куртки.
— З хлопцем усе влаштовано, — сказав Мартін Каннінгем, коли вони вийшли з воріт Касл-ярда.
Полісмен приклав пальці до кашкета.
— Боже поможи, — вдячно відповів Мартін Каннінгем.
Він подав знак візникові, який чекав пасажирів, той сіпнув віжки й рушив до Лорд-Едвард-стрит.
За бронзою золото, за голівкою міс Кеннеді голівка міс Дус, вони виникли над фіранкою готелю «Ормонд».
— Авжеж, — сказав Мартін Каннінгем, мацаючи бороду. — Я написав отцеві Конмі й виклав усі підстави.
— Можна було б спробувати нашого друга, — несміливо запропонував містер Пауер.