— Гаразд, Джо, — кажу я. — Здоров’я тобі, і живи приспівуючи. А ти, Громадянине, тримайся твердо.
— Слава! — вигукує Джо.
— Благослови вас Господь, діва Марія і святий Патрик, — каже Громадянин.
І він спорожняє свій кухоль до останньої краплини, щоб промочити горлянку.
— Ми знаємо цих святенників, — каже він. — Вони читають нам мораль, повчають, як праведно жити, а самі сунуть руку в нашу кишеню. Хіба не так само повівся святобожний Кромвель і його залізнобокі{657}, що замордували геть усіх жінок і дітей у Дрогеді, а на жерлах їхніх гармат було написано речення з Біблії: «Бог це любов»? Біблія! Ви читали сьогодні в «Юнайтед Айришмен» прикольну статейку про візит зулуського вождя в Англію?
— А що в ній? — питає Джо.
Громадянин витягає з паки своїх паперів номер газети і починає читати:
— Делегація найбільших бавовняних магнатів Манчестера вчора була представлена Його Величності Алакі Абеакутському черговим Керівником Протоколу лордом Процедуром із Процедури-на-Яйцях, щоб висловити Його Величності палку вдячність британських комерсантів за пільги, які він надав їм у його володіннях. Члени делегації взяли участь у сніданку, наостанку якого темношкірий володар виголосив яскраву промову, яку вільно перекладав британський капелан преподобний Ананій Богослов Барбон{658}. У своїй промові він висловив щиру подяку мосьпанові Процедурові й наголосив на тому, що між Абеакутою і Британською імперією існують сердечні стосунки, зазначивши, що найдорогоціннішим надбанням для нього є ілюстрована Біблія, книга, яка, зібравши в собі слова Божі, свідчить водночас про могутність Англії, милостиво подарована йому повелителькою білих людей, великою скво Вікторією з дарчим написом Авґустійшої Дарувальниці. По тому Алакі вихилив цілу чашу, наповнену вщерть шотландським віскі, проголосивши тост «За Чорне з Білим». Чаша ця зроблена з черепа його попередника на троні династії Какачакачаків, якого прозивали Сорок Чиряків. Після сніданку Алакі оглянув найбільшу з фабрик Бавовнограда, поставив свій хрестик у книзі відвідувачів і при тому виконав давній абеакутський бойовий танець, проковтнувши в процесі виконання кілька ножів та виделок, заохочений до того оплесками молоденьких робітниць фабрики.
— Удова на престолі, — каже Нед. — Я не схильний ставити під сумнів її благопристойність. Проте цікаво, чи не використовував він цієї Біблії так, як зробив би я на його місці.
— Так само, тільки ще краще, — запевнив Ленеган. — Тому що потім на тій родючій земельці виросло розкішне крислате дерево і стало щедро плодоносити.
— А хто написав? Гриффіт? — питає Джон Вайз.
— Ні, не він, — відказує Громадянин. — Немає його підпису «Шангана». Тільки один ініціал: П.
— Ініціал дуже промовистий, — каже Джо.
— Роблять вони обмірковано, — зауважує Громадянин. — Торгівля йде слідом за прапором.
— Авжеж, — погоджується Дж. Дж., — проте слід поводитися не так, як бельгійці в Конґо, там вони нарубали дров. Ви, мабуть, читали цю доповідь, її написав… Хто?
— Кейсмент, — підказує Громадянин. — Він, між іншим, ірландець.
— Атож, саме він, — продовжує Дж. Дж. — Ґвалтували жінок і дівчат, шмагали тубільців по животах, щоб вичавити з них червоний каучук, скільки можливо.
— Я знаю, куди він подався, — раптом каже Ленеган, клацаючи пальцями.
— Хто? — питаю я.
— Блум, — відказує він. — Це він бреше, що йде до суду. Він поставив на Рекламу кілька шилінгів і зараз поспішає забрати свій виграш.
— Хто? — зневажливо пирхає Громадянин. — Цей білоокий кафр, який ніколи не поставить на коника ні копієчки, навіть спересердя?
— Та ні, він пішов по виграш, — уперто править своєї Ленеган. — Я щойно зустрів Бентама Лайонса, він збирався був ставити на цю конячину, та я його відмовив, і він сказав мені, що це Блум нараяв йому її. Як собі хочете, а я вас запевняю: він зараз сипле собі в гаманець сто шилінгів за свої п’ять. Один-єдиний у Дубліні, що зірвав банк. Темна конячка.