МІЗАЙЄС: За переробку штанів одинадцять шилінгів.
БЛУМ (потирає руки, підбадьорений): Як у добрі давні часи. Бідолаха Блум!
Рувим Дж. Додд, чорнобородий Іскаріот, лихий пастир, несе на плечах тіло свого сина — утопленика і підходить до ганебного стовпа.
РУВИМ ДЖ. (хрипко шепоче): Якась падла роздзвонила про мене, тепер усі знають. Розкололися субчики. А ти мерщій на чих-пух і ту-ту.
ПОЖЕЖНА КОМАНДА: Бам!
БРАТ БРЕХУНЕЦЬ (надягає на Блума високий гостроверхий ковпак і жовту накидку з вишитими на ній язиками полум’я. Вішає йому на шию мішок із порохом і віддає його в руки цивільної влади, напучуючи її): Нехай пробачать йому борги його.
За одностайним проханням громадськости лейтенант пожежної команди Дубліна Майєрс підпалює Блума. Лунають ридання.
ГРОМАДЯНИН: Хвала небу!
БЛУМ (у тканній накидці з літерами І. X. С., як фенікс вивищується він серед язиків полум’я): Не плачте за мною, дочки Еріна.
Показує дублінським репортерам сліди опіків. Дочки Еріна в чорних убраннях, з великими молитовниками і довгими запаленими свічками в руках, стають навколішки і моляться.
ДОЧКИ ЕРІНА:
Хор із шестисот голосів під орудою Вінсента О’Брайєна {776} виконує хорал «Алілуя», акомпанує на органі Джозеф Глінн. Блум німіє, знічується, обвуглюється.
ЗОЯ: Говори-балакай аж поки й почорнієш.
БЛУМ (у старенькому капелюсі, за його стрічкою застромлена череп’яна люлечка, черевики припали пилом, в руках червоний вузлик емігранта, веде за собою на солом’яній мотузці чорну, як морений дуб, свиню, а в очах усміх): Пора мені йти, хазяєчко, а то пропаду ні за Коннемарського цапа душу (зі сльозою в очах): Усе, що діється, це божевілля. Патріотизм, туга за померлими, музика, майбутнє нації. Бути чи не бути. Сон життя вже минув. Хай іде собі з миром. А вони хай живуть далі. (Сумно дивиться в далечінь.) Моя свічка вже догоріла. Ковтнути трохи миш’яку. Запнути штори. Лист. А потім лягти і спочити. (Тихо зітхає.) Годі. Я прожив своє. Прощайте. Прощавайте.
ЗОЯ (незворушно пригладжує пальцем на шиї свою горжетку): Ти справді? Тоді бувай. (Глузливо.) Мабуть, ти сьогодні устав із лівої ноги, а, може, перепхнувся зі своєю кобітою надто побіжно. Знаю я вас усіх як облуплених.
БЛУМ (із гіркотою): Чоловік і жінка, кохання, що це? Бочка і чопок.
ЗОЯ (раптом розсердилася): Не люблю балакунів, що ради красного слівця на макарони ламаються. Хоч із шльондрою, а треба по людському.
БЛУМ (кається): Щось я дуже уїдливий. Ви це неминуче лихо. Звідкіля ж ти? З Лондона?
ЗОЯ (охоче): Я зі Свиндона, де на органі грають свині. Це Йоркшир, я там народилась. (Відводить його руку, що намацує її пипку.) Слухай-но, Томмі-мишенятку, припини ці штучки і візьмись за дещо серйозніше. У тебе є грошики на коротку ходку? Десять шилінгів?
БЛУМ (посміхається, повільно киває головою): Більше, моя гуріє, більше.
ЗОЯ: Що більше, то краще. (Гладить його оксамитними лапками.) То, може, ходімо? Побачиш нашу нову піанолу в салоні. Ходімо, я скину все.