Комарі хмарами в’ються довкола його вбрання. Схрестивши руки, він зі страдницькою гримасою чухає собі ребра, вигукуючи:
Я зношу пекельні муки, мов проклятий. Присягаюсь найдурнішою нісенітницею: маю дякувати Ісусові, що це дрібнесеньке плем’я не зовсім одностайне, а то б вони вижили мене зовсім із нашої розтриклятої кулі.
Схиливши набік голову, він квапливо роздає благословення середнім і вказівним пальцями, дарує великодній поцілунок і виходить кумедними подвійними крочками, теліпаючи сюди-туди своїм циліндром і швидко маліючи до розмірів власного дрібненького почту. Карли не відстають від нього, виписуючи ніжками кривулі, пхаючись, хихочучи, підглядаючи, перезираючись та обмінюючись великодніми поцілунками. Вже здаля знов долинає його голос, мужній і милостивий, м’який та мелодійний:
Ручка замкнених дверей прокручується.
ДВЕРНА РУЧКА: Тоообіііі!
ЗОЯ: У тих дверях засів диявол.
По рипучих східцях спускається чоловіча постать, і чути, як вона бере з вішалки дощовика й капелюха. Блум мимоволі рушає з місця, іде вперед, але, причиняючи двері, дістає з кишені шоколадку й нервово простягає Зої.
ЗОЯ (жваво обнюхавши його чуприну): Гм. Передай спасибі твоїй мамі за кролів. Я дуже люблю те, що мені подобається.
БЛУМ (насторочує вуха, зачувши чоловічий голос, що розмовляє з повіями на ґанку): А що, коли це він? За? Чи через те, що ні? Чи і так, і так?
ЗОЯ (розриваючи фольгу): Пальці придумано ще до виделок. (Відламавши часточку, покусує, ще одну віддає Кітті Рікетс, а тоді грайливо обертається до Лінча.) Хочеш і собі піґулку? (Той киває головою. Вона з ним дражниться.) Дати чи зачекати, поки сам потрудишся забрати? (Він роззявляє рота, задерши голову. Вона веде приз колом, проти годинникової стрілки, а його голова обертається слідом. Веде навпаки, і тут він витріщається на неї.) Лови!
Вона кидає шматочок. Спритно вловивши ротом, він із хрускотом розкушує шоколад.
КІТТІ (жуючи): Той інженер, із ким я на базар ходила, от у нього чудесні шоколадки. Всякими лікерами начинені. А туди ж сам віце-король був завітав із своєю дружиною. Ну й накружлялися ми там у Тофта на каруселі — досі голова паморочиться.
БЛУМ (у хутряній шубі Свенгалі{801}, схрестивши руки на грудях і з наполеонівською гривкою над чолом, набурмосився в зусиллі черевомовця-екзорциста, спрямувавши орлиний погляд на двері. Тоді, напружившись, виставивши ліву ногу, робить швидкий наказовий пас і, знявши праву руку з лівого плеча, подає знак майстра ложі.): Щезни, щезни, щезни, хоч би хто ти був, заклинаю тебе!
Знадвору долинає чоловічий кашель і чути, як даленіє чиясь хода. На Блумовому обличчі прочитується полегшення. Він стоїть у спокійній невимушеній позі, заклавши руку за виріз камізельки. Зоя простягає йому шматочок шоколаду.
БЛУМ (урочисто): Дякую.
ЗОЯ: Як дають, то бери. На!
Чути впевнений цокіт жіночих каблучків на сходах.
БЛУМ (беручи шматочок): Збудливе? А я саме подумав. Ваніль заспокоює — чи? Мнемо. Розсіяне світло розсіює пам’ять. Червоне діє на вовчий лишай. Барви впливають на характери жінок, на будь-які. Ця чорнота наганяє на мене смуток. Їжте, веселіться, бо завтра. (Жує.) Впливає і на смак, рожевість. Але ж я так давно не. Здається чимось новим. Збуд. Той священик. Хай приходить. Краще пізно, ніж ніколи. Потрюхай по трюфелі до «Ендрюз».