БЛУМ (через Стівенове плече): Так-так, ідіть. Ви ж бачите, він неспроможний.
РЯДОВИЙ КАРР (виривається): А зараз я його таки вбражу.
Кидається з кулаками на Стівена, б’є в обличчя. Приголомшений Стівен хитається, падає. Він лежить горілиць, його капелюх відкотився до стіни. Блум іде й бере капелюха.
МАЙОР ТВІДІ (гучно): Карабін на ремінь! Припинити вогонь! Честь від-дав!
ПРИБЛУДНИЙ ПЕС (люто підгавкуючи): Ав-ав-ав-ав-ав!
ЮРБА: Дай йому встати! Не бий лежачого! Хай оддишеться. Хто його? Та солдат умегелив. Він професор. А дуже його? Не чіпай! Він без тями.
Приблудний пес нюшкує довкола юрби, гучно гавкаючи.
СТАРА КАРГА: І по якому ж то праву він, чирвоний мундєр, ударив джинтильмена, сам бувши під мухою? Хай би вони всі туди забиралися та з бурами воювалися!
ЗВІДНИЦЯ: Ви тільки гляньте, хто тут розкомандувався! То що, солдатові вже й з дівчиною не можна погуляти? А той зразу в кущі, то й по пиці дістав.
Вчепилися одна одній у коси, дряпаються, плюються.
ПРИБЛУДНИЙ ПЕС (гавкає): Ав-ав-ав-ав-ав!
БЛУМ (відпихає юрбу, кричить): Відійдіть, назад!
РЯДОВИЙ КОМПТОН (відтягуючи товариша): Гей, Гаррі, вшиваємось! Копи!
Двоє рослявих патрульних у каптурах заходять у юрбу.
ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Що тут діється?
РЯДОВИЙ КОМПТОН: Ми йшли з цією дамою, а він ну ображати нас, напав на мого приятеля. (Пес гавкає.) Та заберіть цього гавкуна, хто хазяїн, туди його в кров?
СІССІ КЕФФРІ (з надією): Що, в нього кров пішла?
ЧОЛОВІК (підводиться з колін): Та ні. Зомлів просто. Не страшно. Хутко й оклигає.
БЛУМ (гостро зиркнувши на чоловіка): Лишіть його на мене. Я легко зможу…
ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: А ви хто такий? Ви його знаєте?
РЯДОВИЙ КАРР (нетвердою ходою суне до патрульного): Він образив мою даму.
БЛУМ (обурено): Та ви ж його вдарили без хоч би якого приводу. Я свідок. Констеблю, запишіть номер його частини.
ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Прошу не повчати мене, як мені виконувати службові обов’язки.
РЯДОВИЙ КОМПТОН (тягне товариша): Гей, Гаррі, вшиваймось! А то Беннет засадить тебе на губу.
РЯДОВИЙ КАРР (упирається, хитаючись): Хрес сятий побий того йобаного Беннета! Гімно блідосраке, ось хто він такий. Засранець із засранців!
ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (дістаючи блокнота): Як його прізвище?
БЛУМ (виглядаючи щось понад юрбою): Он там я бачу кеб. Якби ви мені трохи допомогли, сержанте…
ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Прізвище, адреса.
Посеред збіговиська з’являється Корні Келлегер — із крепом на капелюсі й жалобним вінком у руці.
БЛУМ (зрадівши): О, саме той, хто треба! (Пошепки повідомляє прибульцеві.) Саймона Дедала син. От коли б ви спрямували полісменів, щоб розігнали цих роззявляк?
ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Моє шанування, містере Келлегере.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (патрульному, значущо приплющивши око): Тут нічого страшного. Я його знаю. Виграв дещицю на перегонах. Золотий кубок. Розженете цих? (Сміється.) Дам по двадцять на брата. Розумієте, до чого я?..
ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (обертаючись до юрби): І на що ви тут роти пороззявляли? Ану розходьтесь!
Збіговисько помалу, буркочучи, розходиться провулком.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Полишіть це на мене, сержанте. Так воно буде найліпше. (Посміюється, хитаючи головою.) Ми й самі, бувало, доходили до такого — чи й до гіршого. Ге ж? Чи не так?
ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (сміється): Та чого ж, бувало.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (злегка підштовхуючи ліктем другого патрульного): І замнемо це діло. (Наспівує, киваючи в такт.) Із моїм трімтімтім… Тямите?
ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (здогадливо): Авжеж, і з нами траплялося.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (підморгуючи): Хлопці-молодці. А в мене тут таратайка.
ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Все гаразд, пане Келлегере. Добраніч.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Я подбаю про нього.