БЛУМ (прощається за руку з патрульними). Дякую вам, панове, дуже дякую. (Довірчо стишуючи голос.) Нам не хочеться розголосу, розумієте. Батько у нього відомий чоловік, усіма шанований громадянин. Тут просто невеличкий грішок молодости, ви ж розумієте.
ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Авжеж, розумію, сер.
ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Усе гаразд, сер.
ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Це коли є тілесні ушкодження, тоді я зобов’язаний доповідати.
БЛУМ (згідливо киває головою): Атож. Цілком правильно. Прямий ваш службовий обов’язок.
ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Обов’язок це обов’язок, сер.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Надобраніч, хлопці.
ПАТРУЛЬНІ (разом віддають честь): Добраніч, джентльмени.
Ідуть геть важкою, повільною ходою.
БЛУМ (зводить дух): Фу, це просто провидіння, що ви з’явилися. То ви з візником?..
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (сміючись, показує через плече на кеб, що стоїть біля риштування): Два комерсанти всіх частували шампаном у Джеммета. Геть мов князі які, їй-бо. Один із них програв два фунти на перегонах. То випили з горя, а тоді надумали розважитися з веселими дівчатами. То я їх у Беганів екіпаж і прямісінько до веселого кварталу.
БЛУМ: А я вертався додому по Гардінер-стрит і геть випадково…
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (сміючись): Авжеж! Вони й мене тягли до гулящих: за компанію, мовляв. Ба ні, кажу, так не піде. Це не для таких стріляних горобців, як оце ми з вами. (Знову сміється, косуючи тьмяним поглядом.) У нас, хвалити Бога, воно й дома знайдеться — чи не правду я кажу, га? Ха-ха-ха!
БЛУМ (силувано вторуючи): Хи-хи-хи! Атож. Я, власне, перевідував мого друга, Вірага, ви його не знаєте (бідолаха провалявся, хворуючи, цілий тиждень), ну, і ми хильнули по чарчині, а потім я саме чимчикував додому…
Кінь ірже.
КІНЬ: Йогогогого! Йогогогогодому!
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Еге ж, а мені Беган і каже, кучер наш, коли ми лишили комерсантів тих двох у Когенихи, а я йому на це стань мовляв то я піду та й гляну. (Сміється.) Тверезі візники — це те, що якраз мені треба для катафалків. То як, підкинути його додому? Де він пробуває? Десь у Кабрі{841}, га?
БЛУМ: Та ні, наче в Сендикоуві, — здається мені, щось таке він якось був зронив.
Стівен лежить собі й дихає до зірок. Корні Келлегер косує на коняку. Блум від дум впав у сум.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (чухаючи потилицю): Сендикоув! (Нахиляється і гукає Стівена.) Егей! (Знову гукає.) Агей! Ну, що ж, він тут лежить на стружках, мов на перині. Тільки глядіть, щоб його не обікрали.
БЛУМ: Ні-ні. Його гроші й капелюх у мене, і ціпок також.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: О! То й чудово. Він оклигає. Кістки цілі. Ну, а я попхаюся далі. (Сміється.) Бо вранці маю рандеву. Мертвих ховати. У спокій світу того.
КІНЬ: Іііігого!
БЛУМ: Доброї вам ночі. А я зачекаю трохи й одвезу його за кілька…
Корні Келлегер повертається до свого кеба й залізає в нього. Бряжчить збруя.
КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (стоячи в бричці): Дбраніч.
БЛУМ: Браніч.
Кучер сіпає віжки й підохотливо хльоскає нагаєм. Бричка з конем помалу, незграбно задкують, розвертаються. Корні Келлегер на пасажирському сидінні похитує головою, посміюючись над Блумовим безталанням. Кучер приєднується до тих німо-пантомімічних веселощів — киває головою. Блум і собі приєднується до їхніх веселощів, відповідаючи киванням. Долонею і великим пальцем Корні запевняє, що ті два копи не потурбують сплюха, бо й що ще тут можна вдіяти. Нахилом голови Блум виражає вдячність адже Стівенові наразі тільки сну й треба. Бричка поверничка втім трімтімтім за ріг. Корні Келлегер іще раз трімтімтім запевняє в тім. Блум рукою відповідає Корні Келлегеру в тім що він, утім, запевне запевнений трімтімтім. Цокання копит і брязкання збруї затихають у міру їхнього в тім віддаляння трімтімтім. Блум, тримаючи в руках Стівенові ціпок і капелюх, прикрашений стружками, стоїть нерішуче. Тоді нахиляється над лежачим і трясе його за плече.
БЛУМ: Гей! Агей! (Відповіді немає. Він нахиляється знову.) Містере Дедале! (Жодної відповіді.) Погукати на ім’я. Як сновид окликують. (Схиляється знову й, повагавшись, наближає губи до вуха лежачого.) Стівене! (Без відповіді. Гукає ще раз.) Стівене!