Улісс

У Блума — слухове: традиційний призвук екстазу катастрофи.

Які майбутні кар’єри були можливі для Блума у минулому й за чиїми взірцями?

У церкві — католицькій, англіканській або ж дисидентській: взірці — високопревелебний Джон Конмі, о.і., превелебний Т. Лососин, доктор богослів’я, ректор коледжу Триніті, д-р Александр Дж. Дауї. В суді, англійському чи ірландському: взірці — Сеймур Буш, королівський адвокат, Руфус Ісаакс, королівський адвокат. На сцені, в сучасному чи шекспірівському репертуарі: взірці — Чарльз Віндем, видатний комік, Осмонд Тірл (пом. 1901), виконавець шекспірівських ролей.

Чи умовляв господар гостя виконати, з усіма вокальними модуляціями, одну чудну баладу на близьку обом тему?

Підбадьорюючи, вони, мовляв, тут усамітнені й ніхто їх не почує; підбадьорившись, позаяк гарячі напої, вода плюс цукор плюс вершки плюс какао, по осадженню нерозчинного компоненту згаданої механічної суміші, були вжиті всередину.

Виконайте першу (мажорну) частину балади.

Малий Гаррі Г’юз привів своїх друзів,
В м’яча погуляти хотів,
Та перший же м’яч Гаррі Г'юза
В єврейський сад залетів.
А другий м’яч Гаррі Г’юза
Євреям вікна побив ^{893} .

Як же Рудольфів син сприйняв цю першу частину?

Без хоч би яких змішаних почуттів. Він, єврей, усміхався, слухаючи з задоволенням і поглядаючи на цілісіньке кухонне вікно.

Виконайте другу (мінорну) частину балади.

І вийшла з дому єврейка-дочка,
Зелене на ній вбрання.
— Ходи-но сюди, хороше хлоп’я,
Тут буде тобі грання! —

Та ні, я в дім ваш не увійду
Без любих товаришів!
А вчитель почує, мені на біду —
Насадить мені стусанів! —

За білу ручку вхопила його,
В далекий покій веде,
І там, хоч би як він кричав: «Ой! О!» —
Ніхто не почує й ніде.

І там вона дістає ножа
Й голівку йому відріза,
І вже він мертвий — не вгилить м'яча,
Й нічого більш не бажа.

Як батько юної Міллісент сприйняв цю другу частину?

Зі змішаним почуттям. Він слухав, не усміхаючись, і з подивом бачив єврейку-дочку в зеленому вбранні.

Стисло викладіть Стівенові коментарі.

Одна поміж усіх, найменша з-поміж усіх, така приречена жертва. Один раз помилково, двічі навмисне він спокушає свою долю. Доля з’являється, коли товариші його покинули, і спокушає його, неохочого, та, як видіння юности й надії, заволодіває ним, упокореним. Вона заводить його до чужої оселі, в таємний притулок іновірців, і там, невблаганна, віддає його на заклання, вже згідливого.

Чому господар (приречена жертва) зажурився?

Він бажав, щоб оповідь про скоєне була розказана про скоєне не ним та й не ним розказана.

Чому господар (знеохочений, нездатний опиратися) знерухомів?

Відповідно до закону збереження енергії.

Чому господар (таємний іновірець) мовчав?

Він зважував усі можливі резони за ритуальні вбивства й проти них^{894}: підбурювання ієрархії, марновірство простолюду, поширення чуток із постійними домішками правдивости, заздрість до багатства, вплив помсти, спорадичні явища атавістичної злочинности, пом’якшувальні обставини фанатизму, гіпнотичного впливу й лунатизму.