Про геологічні епохи, закарбовані верствами земної кори; про міріади крихітних ентомологічних органічних існувань, що криються в порожнечах землі, під зсунутими валунами, у вуликах та курганах, про мікроорганізми, мікроби, бактерії, бацили, сперматозоїди; про незліченні трильйони мільярдів мільйонів непомітних молекул, утримуваних силами міжмолекулярного зчеплення в єдиній шпильковій головці; про цілий всесвіт сироватки людської крови з її сузір’ями червоних і білих тілець, які самі є цілими всесвітами порожнього простору з сузір’ями інших тіл, де кожне з них, своєю чергою, є цілим усесвітом зі своїх ділимих складових тіл, з яких кожне, знов-таки, ділиться на складові, так що ділене й дільник знай діляться й діляться, не сягаючи остаточного поділу, аж поки, якщо продовжувати процес досить довго, ніде й ніколи нічого не досягатиметься.
Чом він не довів цих обчислень до точнішого результату?
Тому що скількись часу тому, 1886 року, займаючись дослідженнями квадратури круга, він довідався про існування числа, вираховуваного з відносним ступенем точности до такої величини й зі стількома знаками, скажімо, 9-го степеня 9-го степеня дев’яти, що по отриманню результату потрібні були б 33 томи дрібного друку, по 1000 сторінок у кожному, незліченна безліч дестей і стосів індійського паперу, аби там умістилася вся ця нескінченна оповідь цифр, одиниць, десятків, сотень, тисяч, десятків тисяч, сотень тисяч, мільйонів, десятків мільйонів, сотень мільйонів, мільярдів, причому ядро туманности кожного знака в кожному ряду таїть потенційну можливість зведення в будь-котрий степінь будь-котрого з його степенів, аж до найвищого кінетичного розвитку.
Чи вважав він легшою проблему заселення планет і їхніх супутників якою-небудь расою, певним видом, і можливости суспільного й морального спасіння тієї раси якимось спасителем?
Тут він добачав трудність іншого плану. Знаючи, що людський організм, здатний за нормальних умов витримувати атмосферний тиск у 19 тонн{898}, при підніманні в земній атмосфері на значну висоту починає, з наближенням до демаркаційної лінії між тропосферою та стратосферою, страждати, в арифметичній прогресії за інтенсивністю, від носової кровотечі, запаморочення голови й утруднености дихання, він, ставлячи згадану проблему, висловив, як робочу гіпотезу, неможливість якої неможливо довести, що раса з кращою адаптованістю і з іншою анатомічною будовою своїх громадян могла б якимось особливим чином існувати і в марсіанських, меркуріанських, венеріанських, юпітеріанських чи ураніанських достатніх та еквівалентних умовах, хоча людство у своєму апогеї, складаючися з істот, створених у різних формах і з остаточно усталеними відмінностями, а в кінцевому підсумку подібних одне одному та всій цілості, запевне лишилося б і там, як і тут, незмінно й невиправно прикипілим до марноти, марноти марнот і всякої марноти.
А проблема можливости спокути?
Менший засновок доведено більшим.
Які різні особливості сузір’їв були послідовно розглянуті?
Різні кольори, що свідчать про різні стадії життя (білий, жовтий, червоний, темно-червоний, багряний); їхнього ступеня яскравости; їхньої величини (доступні оку аж до 7-мої включно); їхнього розташування; зірка Візничого; Вальсингамів шлях{899}; Давидова колісниця; кільця-пояси Сатурна; згущування спіральних туманностей у сонця; взаємозалежні обертання подвійних сонць; незалежні одночасні відкриття Галілея, Симона Маріуса, П’яцці, Левер’є, Гершеля, Галле; систематизації, що їх намагалися запровадити Боде й Кеплер відносно кубів відстаней і квадратів періодів; майже нескінченна стискуваність волохатих комет і їхніх протяглих еліптичних орбіт приходів і відходів, від перигелію до афелію; зоряне походження метеоритів; лівійські повені на Марсі близько часу народження молодшого зі звіздарів; щорічні метеоритні дощі близько дня Св. Лаврентія (мученика, 10 серпня); щомісячне явище, відоме як молодик зі старим місяцем на руках; гаданий вплив тіл небесних на людські тіла; явище зірки (1-ї величини) надзвичайної яскравости, яка палала і вночі, і вдень (нового сонця, що спалахнуло, породжене зіткненням і злиттям двох погаслих екс-сонць, унаслідок чого сталося розпікання) близько часу народин Вільяма Шекспіра, над дельтою сузір’я Кассіопеї, яке не заходить ніколи, та зірки (2-ї величини) аналогічного походження, але не такої сліпучої яскравости, яка була з’явилася і щезла в сузір’ї Корони близько часу народин Леопольда Блума, а ще інших зірок (здогадно) аналогічного походження, котрі (реально чи здогадно) були з’явилися і зникли в сузір’ї Андромеди близько часу народин Стівена Дедала, і в сузір’ї Візничого через кілька років після народження й смерти Рудольфа Блума-молодшого, і в інших сузір’ях перед народженнями чи смертями (чи після народжень та смертей) інших людей; супутні феномени затемнень, місячних і сонячних, від закриття диска світила до нової його появи, вщухання вітру, замовкання крилатих істот, появи нічних і сутінкових тварин, зникання тіней, нещезання пекельного вогню, чорноти вод земних, блідости на людських обличчях.