— Краще спитайте Тома Кернана, — відмовив містер Дедалус.
— А як він? — спитав Мартін Каннінгем. — Мабуть залишили його в сльозах.
— Хоч з очей пішов, — сказав містер Дедалус, — а в думках витає{205}.
Карета звернула ліворуч на Фінглас-роуд.
Праворуч майстерня надгробків. Останній шмат дороги. На невеличкому клаптикові землі скупчилися мовчазні постаті, білі, сумні, простягають тихі руки, уклякли в горі, вказують. Фрагменти фігур, вирізьблені. У білій мовчанці: волають. У найкращому виконанні. Тос. Г. Деннані, майстер надгробків і скульптор.
Минули.
Край пішоходу перед будинком Джіммі Гірі, сторожа цвинтаря, сидів старий волоцюга, буркочучи й витрушуючи пісок і камінці з свого величезного, рудого від куряви, порваного черевика. Кінець шляху земного.
Потому за вікном пішли один за одним похмурі сади; похмурі будинки.
Містер Пауер показав пальцем.
— Оце тут убили Чайлдза{206}, — сказав він. — Останній будинок.
— Атож, — підтвердив містер Дедалус. — Страшна історія. Сеймур Буш його вирятував. Убив рідного брата. Принаймні так кажуть.
— Обвинувачення не мало доказів, — сказав містер Пауер.
— Тільки непрямі, — мовив Мартін Каннінгем. — Це засада закону. Краще звільнити дев’яносто дев’ять винних, аніж засудити одного невинного{207}.
Вони подивилися. Садиба вбивці. Вона промайнула за вікном, похмура. Зачинені віконниці, безлюдний, порослий бур’яном сад. Зійшов маєток нанівець. Невинно засуджений. Убивство. Лице вбивці в зіницях убитого. Люди люблять про таке читати. У саду знайдено відрізану голову. Вбита була вбрана в… Як вона сконала. Останнє злочинство. Убійникова зброя. Душогубця й досі не спіймано. Речові докази. Шнурок черевика. Ексгумація тіла. Убійник не врятується від кари.
Тісно в цій кареті. Може, їй не сподобається, що я приїду без попередження. З жінками треба обережно. Спробуй-но застати їх в опущеному трико. Ніколи тобі не подарують. П’ятнадцять років.
В очах їм замиготіла висока огорожа цвинтаря. Темні тополі, подекуди білі постаті. Постаті частішають, білі фігури юрмляться серед дерев, білі постаті й уламки мовчки пропливають за вікнами, марно простягаючи руки.
Обід колеса черкнув об край пішохода: спинилися. Мартін Каннінгем вистромив руку і, крутнувши ручку, штовхнув дверцята коліном. Він вийшов з карети. Містер Пауер з містером Дедалусом вийшли слідом за ним.
Перекласти тепер теє мило. Рука містера Блума притьмом розстебнула задню кишеню і перенесла мило з папером, що приліпився, до внутрішньої кишені. Він вийшов з карети, знову поклавши в кишеню газету, котру й досі тримав у другій руці.
Бідний похорон: катафалк і три карети. Та то однаково. Почет, золоті вуздечки, реквієм, салют. Пишнота смерти. За останньою каретою стояв торговець біля свого візка з пиріжками й різними овочами. Пиріжки од Сімнела, позлипалися: пиріжки для мертвяків. Собачі галети. Хто їх їсть? Ті, що вертаються з похорону.
Він рушив за своїми супутниками. Містер Кернан і Нед Лемберт подалися слідом. Гейнз ішов за ними. Корні Келлегер спинився біля відкритого катафалка і взяв два вінки. Один він подав хлопцеві.
Де поділися ті, що везли ховати дитину?
З Фінглас-роуд виїхали запряжені коні, минули їх важкою ступою, тягнучи крізь похоронну тишу рипучу хуру, на якій лежала гранітна брила. Хурман, що йшов попереду, підняв капелюха.
Тепер труну. Хоч і мертвий, а дістався перед нами. Кінь на нього озирається, трепітка зсунулася на бік. Тьмяне око: хомут муляє шию, притискає судину абощо. Чи вони знають, що їм доводиться день у день сюди возити? Мабуть, ховають щодня по двадцять, по тридцять. А ще й Маунт Джером для протестантів. По всьому світі скрізь щохвилини похорони. Закопують їх возами, хутко. Тисячі щогодини. Забагато розвелося на світі.
З воріт вийшло двоє, що проводжали покійника: жінка й дівчина. Худолиця гарпія, до того ж така, що пальця в рот не клади, капелюшок зсунувся набік. Обличчя дівчинки заплакане, вимазане, тримає жінку за руку, дивиться на неї, чи треба плакати. Риб’яче обличчя, безкровне й безбарвне.
Носії взяли труну на плечі й понесли за ворота. Мертвий вантаж. Я теж відчув себе важчим, коли вийшов з купелі. Спершу мертвяк, потім мертвякові друзі. Корні Келлегер з хлопцем рушили слідом, несучи вінки. Хто це поряд з ними? Ага, шуряк.
Всі пішли за ними.
Мартін Каннінгем прошепотів:
— Я собі місця не знаходив, коли ви при Блумові завели мову про самогубців.