— Ось, прочитайте, — сказала вона. — Він отримав її оце зранку.
— І що в ній? — запитав містер Блум, беручи листівку. — К. П.?
— К. П.: капут, — пояснила вона. — Хтось хотів насміятися з нього: мовляв, тобі вже кінець. Не знаю, хто це, але нехай йому буде дуже соромно.
— Так, авжеж, — погодився містер Блум.
Зітхнувши, вона забрала у нього листівку.
— А тепер він ладнається йти до контори містера Ментона. Каже, що хоче подати позов на десять тисяч фунтів.
Вона згорнула листівку, поклала її в свою потерту сумочку і заклацнула защібку.
Те саме вбрання із синьої саржі, яке носила два роки тому, тільки ворс уже вицвів. Його кращі часи лишилися ген позаду. Над вухами стирчать пасма волосся. І той самий, уже немодний, капелюшок без крис, і трійко старих виноградних грон, щоб трохи його причепурити. Зубожіла шляхетність. А колись була модниця. Зморшки від куточків рота. Старша за Моллі хіба що на рік або два.
Ось пройшла жінка, і видно було, як та на неї подивилася. Жорстко. Безжальна стать.
Він дивився на неї, намагаючись не виявити своєї відрази. Гостра теляча юшка з бичачих хвостів, приправлена прянощами. А я хочу їсти. У неї на обшлагах крихти від пудинга, на щоці цукрова пудра. Сліди ревеневого пудингу з фруктовою, з різних фруктів начинкою. І була вона колись Джозі Пауелл. Давно, тоді, у Люка Дойла. Долфінс-барн, шаради. К. П.: капець.
Змінити тему.
— А ви давно бачили місіс Бофуа-Гарновір? — запитав містер Блум.
— Майну Пюрфуа-Чистовір? — перепитала вона.
Сплутав із Філіпом Бофуа-Гарновіром. Клуб театральних завсідників. Метчем часто згадує свій спритний хід. Чи ж я спустив воду? Так. Останній акт.
— Так.
— Оце щойно, дорогою сюди, я заходила довідатися, чи вона вже розродилася. Майна в пологовому будинку на Голлс-стрит. Це доктор Горн{320} допровадив її туди. Третій день у неї перейми.
— Он як, — сказав містер Блум. — Дуже жаль її, бідолаху.
— Атож, — погодилася місіс Брін. — А вдома повна хата дітей. Ці пологи у неї дуже важкі, так мені сестра сказала.
— Он як, — повторив містер Блум.
Його промовистий жалісливий погляд всотував нею сказане. Язик співчутливо поцмакав. Ц! Ц!
— Дуже жаль її, бідолаху, — сказав він. — Так страждає! Третій день! Страх та й годі.
Місіс Брін кивнула головою.
— Перейми почалися у вівторок…
Містер Блум легенько торкнув її за лікоть, попереджуючи.
— Трохи одступіть! Дайте пройти цьому чоловіку.
Від річки по хіднику простувала сухорлява постать, утупившись крізь монокль на грубій поворозці в осяяну сонцем блакить. На голові у чоловіка сидів капелюшок, так щільно натягнений, наче вріс у череп. На руці звисав згорнений плащ, ціпок і парасоля, які ритмічно погойдувалися за кожним його кроком.
— Ось подивіться, — сказав містер Блум. — Він завжди обминає ліхтарні стовпи, сходячи з хідника на бруківку. Бачите!
— Якщо ваша ласка, поясніть, хто це, власне, такий? — запитала місіс Брін. — Він що, несповна розуму?
— Звати його Кешел Бойл О’Коннор Фіцморіс Тисделл Фаррелл, — повідомив, посміхаючись, містер Блум. — Бачите!
— Імен він має задосить, — зауважила вона. — Скоро Деніс теж стане таким, як він.
Раптом вона урвала мову.
— А ось і він, — сказала вона. — Треба йти до нього. Бувайте. Привіт від мене Моллі, добре?
— Авжеж, — запевнив містер Блум.
Він дивився вслід, як вона, обминаючи перехожих, прямує до торгового ряду. Деніс Брін у благенькому сурдуті й парусинових туфлях видибав, човгаючи ногами, з Гаррісонової харчевні, обіруч притискаючи до грудей два тяжезні фоліанти. Ні сіло, ні впало. Фігура з давніх часів. Несподівану появу дружини він сприйняв як щось само собою зрозуміле і, спрямувавши на неї свою тьмяно-сіру борідку, став завзято щось їй доводити, а його звисла щелепа при цьому рухалася.
Мешігене. Геть з’їхав із глузду.
Містер Блум рушив собі далі і, ступаючи легким кроком, бачив попереду осяяний сонцем тісний капелюх і ціпок, парасолю та плащ, які ритмічно погойдувалися. Два дні на ногах. Бачите! Знову зійшов на бруківку. Ще один спосіб долати життєві перепони. А той інший вар’ят у лахах. Мабуть, їй із ним непереливки.
К. П.: капут. Хай мене лиха година візьме, якщо це не Елф Берґан{321} або Річі Гулдинг. Заприсягнуся чим завгодно, це вони для сміху написали за чаркою в Скоч-гаузі. Ладнається до контори Ментона. А той вибалушить свої баньки на листівку. Ото буде потіха.