Звичайно, без мертвонароджених. Їх навіть не реєструють. Не варті уваги.
Цікаво було подивитися на них поряд, обидві череваті. Моллі і місіс Мойзел. Двійко матерів. Сухота трохи відступає, а тоді знову. І зразу після цього вони раптом здаються пласкими як дошки. В очах мир і спокій. Наче камінь упав із душі. Старенька місіс Торнтон — ото була щиросерда жіночка. Геть усі вони — то мої діточки, казала вона. Коли годує їх, спершу бере ложку каші й собі в рот. О-о, це ж просто ням-ням. Синок старого Тіма Волла скалічив їй руку. Його перший вихід на світ Божий. Голова, як здоровецький гарбуз. Надутий доктор Меррен. Люди стукають їм у двері і вдень і вночі. Лікарю, прошу заради Бога. У дружини перейми. А потім їм доводиться чекати місяцями, доки заплатять. За те, що лікарі вирятували вашу дружину. Люди не знають, що таке вдячність. А от лікарі обходяться з нами людяно, мало не всі.
Перед величезними високими дверима ірландського парламенту злетіла зграя голубів. Поживилися, тепер можна розважитися. То на кого капнемо? Я он на того, що в чорному. От і спробую. От і вийшло. Мабуть, цікаво отак, коли з висоти. Епджон та я з Оуеном Голдберґом на деревах біля Гус Ґріна, коли гралися в мавп. Вони прозвали мене скумбрія.
З Коледж-стрит вийшов гурт полісменів колоною по одному. Гусячим кроком. Наїджений вираз облич, з-під шоломів піт, хляпають приторочені збоку кийки. Всмак попоїли, заправилися тарілкою доброго супу. Щастить же тим, хто служить у поліції. Розділилися по кілька і, відсалютувавши, рушили на свій дозор. Хай живуть і пасуться. Якщо нападати на них, то найкраще зразу після пудингу. Кулаком гати прямісінько в обід. А ось іще один гурт, тюпають купою, огинають огорожу Триніті-коледжу, прямуючи до поліційної дільниці. Поспішають до корита. Нас кличе поклик до бою. Нас кличе поклик до супу.
Він перейшов вулицю, до чого його пустотливо спонукував, указуючи пальцем, Томмі Мур{325}. Вдале рішення: пам’ятник йому спорудили саме над пісуаром, де докупи стікаються води. Такі вигоди треба створити і для жінок. Бо ж їм доводиться в кафе. Хочу поправити капелюшок. Такої долини більш немає ніде в цілім світі. Найвідоміша пісня Джулії Моркен{326}. Свій голос зберегла до кінця. Вона учениця Майкла Балфа, чи не так?
Він подивився вслід широкій накидці останнього полісмена. Цих субчиків краще обминати десятою дорогою. Джек Пауер міг би розказати багато чого потаємного: батько у нього там слідчим. Якщо хлопець випендрюється при затриманні, то потім у буцегарні йому дають хіба ж так прикурити. Хоч зрештою їх теж можна зрозуміти, робота у них з біса морочлива, а надто для молодих. Того дня коли Джо Чемберлен{327} отримував свій диплом у Триніті, той кінний полісмен відпрацював усю свою законну платню. Цього вже ніхто не заперечить! Його кінь слідом за нами цокотів копитами по Еббі-стрит. Мені повезло, я змикитив ускочити до Меннінга, а то була б велика біда. А той гепнувся дуже потужно, слово чести. Мабуть, розчерепив собі голову об бруківку. Не треба було мені водитися з цією медичною братією. І з студентиками Триніті в їхніх академічних головних уборах. Самі ж почали. А проте спізнався з цим хлопцем, із Діксоном{328}, він потім у Скорботній Матері зав’язав мені вавку, а тепер він на Голлс-стріт, де місіс Пюрфуа-Чистовір. Колеса в колесах. Я й досі чую ті поліційні сюрчки. Враз усі дременули. Тому він мене й запам’ятав. Передати мене в руки поліції. Саме тут і розпочалося.
— Слава бурам!
— Слава Де Вету{329}!
— Чемберлена на гілляку!
Дундуки: зграя щенят, що дзявкають до нестями. Вінегар Гілл{330}. Оркестр цеху маслоробів. А за кілька років половина з них уже стануть суддями або урядовцями в державних установах. Розпочнеться війна, і всі бігом до війська — ті самі, що ладні були хоч і на смерть заради{331}.
Ніколи не знаєш, з ким ти говориш. Корні Келлегера манить приклад Гарві Даффа{332}. Як і того Пітера чи Деніса чи Джеймса Кері, який виказав непереможних. Член муніципалітету. Підбивав молодь, щоб вони прилучалися до справи. І весь цей час отримував у лапу від таємної поліції. Потім його кинули як непотріб. Зрозуміло чому ці нишпорки в цивільному завжди заграють із служницями. Того, хто постійно ходить в уніформі, розпізнати не штука. Спочатку полялякати з нею біля чорного ходу. Трохи полапати. Тоді наступний крок. А хто він такий той чоловік, що знай навідується до вашої хати? А хазяйський хлопець, що він каже? Піддивляється в замкову шпарину. Підсадна качка. Розпалений юний студент блазнює, крутячись біля її пухких рук, а вона прасує білизну.