Мені й досі не вірилося, що Честер раптом почав ставитися до цих речей «по-французькому», і я сказала йому, анітрохи не криючись із своїми сумнівами:
— У Бакфілді нема окремого приміщення для управителя. Джім змушений буде жити в одному домі з нами.
— Протягом п'ятнадцяти років ми з Джімом жили як одна душа. Якщо інших заперечень у тебе нема, я ризикну.
І того ж дня відіслав Бобові листа. Честер ніколи не відкладав на безрік виконання своїх «геніальних ідей».
Боб і тітонька, звичайно, дуже зраділи й відразу ж доручили своєму адвокатові засісти за складання угоди. Джім надіслав з Африки довжелезного листа, де писав, що йому приємно було довідатись про Честерів план, що той, нарешті, належно оцінив Бакфілд, і що він, Джім, зі свого боку неодмінно подбає про те, щоб у цій старій руїні малому завше було тепло й затишно, а Том заявив, що його цілком влаштовує перспектива, вийшовши у відставку, повернутися до Бакфілда отаким собі червононосим бригадиром, та й чекати цього вже недовго,— якихось там років сорок.
102
Не дивуйтеся, що Честерові (який так нещадно нападав на лендлордів), не тільки загорілося раптом стати лендлордом самому, а й зробити Тома заможним поміщиком з правом спадкоємства. Всі ми, в тому числі Честер і Джім, та й переважна більшість людей нашого віку й стану — були на той час дуже стурбовані загальним занепадом громадських та моральних норм. Честер доводив, що одним з найважливіших факторів стабілізації є саме старі поміщицькі родини, і що лендлорди, такі, як, наприклад, власники Бакфілда, люди енергійні й заможні, мають відігравати у житті нації провідну роль. Що ж стосується Тома, то нам обом дуже хотілося, щоб він якнайшвидше «закріпився» в житті, ставши людиною певною, поважною, із становищем.
Нам здавалося, що молодь остаточно пустилася берега, і що їм, молодим, за мирного життя доведеться не солодко (звичайно, ми гадали, що після війни життя буде таке ж, як і довоєнне, коли нехтування давніх звичаїв та моральних норм неминуче кінчалося катастрофою не лише для зеленого юнацтва, а й для старшого покоління, для їхніх батьків).
Звісно, висловлювати такі думки публічно Честерові не випадало. Молодих солдатів, з яких переважно складалася армія, треба було змусити воювати, а молодих дівчат-робітниць — працювати, не шкодуючи сил, а всі вони (усвідомлюючи свою нову вагу) були надзвичайно вразливі і надто гарячі. Тому на людях Честер завжди говорив, що особисто він категорично заперечує оту нічим не аргументовану думку, яка побутує в деяких упереджених колах, які обстоюють патріархальний устрій доби королеви Вікторії та спадкові привілеї: хіба наша героїчна молодь, чия нечувана хоробрість врятувала Англію, не гідна тієї свободи, яка стала наслідком війни і на яку вона, ця молодь, цілком заслуговує? Хіба наші хлопці в окопах і наші дівчата біля верстатів не показали, на що вони здатні?
Лише у дуже вузькому колі він дозволяв собі розповідати анекдоти про секретарок, які приводили байстрят, про жахливу розбещеність фабричного люду, про силу-силенну венеричних захворювань і про шахрайство та обман, що неймовірно поширились. Вже не раз душа його потерпала, коли він думав про те майбутнє, яке готували Англії такі, з дозволу сказати, громадяни. Пригадую той вечір, коли ми дізналися, що Том ночував у Мей Бонд (цю новину приніс нам один з Честерових «вивідників», маючи найкращі наміри: хотів застерегти від цієї дівулі, що спала з усіма поспіль). Честер сказав тоді, що ми стаємо свідками руйнації всіх християнських засад. І єдиний порятунок — у відродженні нового євангелізму: нам потрібен новий Уеслі [21] . Саме тоді він промовив свої знамениті слова:
— Не лише молодь — увесь народ пустився берега. Перед нами — оскаженілі гадаринські свині [22]. По війні, принаймні на перше повоєнне десятиріччя, нам знадобиться міцна рука. Але хто? Ось у чому питання! Ллойд Джордж? Як на мене, це обернеться національною катастрофою, у країні почнеться жахливий розбрат. Ллойд Джордж уже давно втратив довіру привілейованих кіл — тих, хто й сьогодні ще головна підпора імперії, тих, на кого ми повинні будемо покладатися в роки повоєнної відбудови, якщо хочемо зберегти імперію. Я? Але якщо справді я, то чи вистачить мені снаги?
21
Єпископ Уеслі Джон (1703—1791), засновник церкви методистів, вимагав неухильного дотримання релігійних служб.
22
За однією з біблійних легенд, у краю Гадаринському Христос вигнав з біснуватого дияволів, і вони вселилися у стадо свиней. Оскаженівши, свині кинулись у води озера і потопилися.