Звідси притаманне письменникові розуміння історії як вічної, безперервної боротьби нового зі старим, «безперервної революції», що охоплює всі сфери життя і кожної миті змінює світ. Рушійна сила цієї «безперервної революції» — динамічна природа людини. Темпи розвитку людини не збігаються з темпами розвитку суспільства, і насамперед цим, за Кері, породжуються драматичні суперечності й трагічні колізії буття. Відповідно письменник визначає два основні філософсько-психологічні типи серед людей: новатора і консерватора. Новатори руйнують старе, усталене в суспільстві, науці, мистецтві та інших сферах життя, консерватори спрямовують свої зусилля на збереження стабільності, охорону усталених форм і відносин. Обидва вони визнавалися письменником фігурами трагічними, але трагічними по-різному. Та зрештою гарантом прогресу людства виступає у Кері нездоланний імпульс до творення, закладений у людині, її прагнення звільнитися від всіляких пут, що накладає на неї суспільство.
Кері називав себе політичним письменником — у широкому і досить-таки специфічному значенні, вважаючи, що основна тема його творчості — свобода людини. При цьому свободу, відповідно до своїх суспільно-політичних поглядів, він розумів не як відсутність юридичних обмежень, а як надання людині можливостей вільно творити. Діяльність того чи іншого уряду, ту чи іншу політичну систему він оцінював перш за все з такого погляду: чи надає вона людині реальну можливість виявити і розвинути свої творчі здібності з найбільшою користю для суспільства і самої себе. Тому не дивно, що Кері засуджував фашизм, колоніальну політику, ряд інших негативних явищ у суспільно-політичному житті свого часу. Разом з тим письменник вважав, що будь-яка держава, незалежно від її соціального ладу, ворожа вільній творчості людини, що конфлікт людини з суспільством закладений у самій природі їхніх стосунків. Але, якщо основною темою творчості письменника і можна назвати зіткнення вільного розуму і творчого духу людини з суспільством, то щоразу, в кожному його романі це зіткнення набуває форми конфлікту, зумовленого конкретними історичними, політичними, соціальними, психологічними, економічними та іншими причинами. А це характеризує Кері як письменника-реаліста, що йде до узагальнень від конкретики життя, його дійсних суперечностей і колізій, не підміняючи їх універсально-трагічними схемами буття.
Творчий шлях Кері — це утвердження властивого йому бачення світу й пошуки адекватної форми. На цьому шляху письменник пройшов кілька етапів. Його зріла творчість розпочинається «африканським циклом» романів, до якого входять: «Аїса врятована» (1932), «Гостя з Америки» (1933), «Африканська відьма» (1936) і «Містер Джонсон» (1939). В основі цих романів — життєвий досвід, набутий письменником, як уже зазначалося, під час служби в колоніальній адміністрації в Нігерії. Мислячі службовці, подібні до самого Кері, усвідомлюють непотрібність своєї діяльності, неможливість подолати прірву, що пролягає між ними й африканцями. Безперечна симпатія письменника до африканців, «дітей природи», які за своїм потенціалом суспільного й духовного розвитку нічим не поступаються європейцям. Особливо цікавив Кері породжуваний колоніалізмом тип африканця, який одержав європейську освіту й виховання, складності його долі. Ця тема глибоко, з тонким психологізмом розробляється в романі «Містер Джонсон», який є кращим в «африканському циклі».
На рубежі 30—40-х pp. Кері написав романи про дітей — «Чарлі — мій любий» (1940) і «Будинок дітей» (1941). Письменник вбачав у кожній дитині творця, любив спостерігати за дітьми, за тим, як проявляється в їхній уяві і вчинках притаманне їм вільне творче «я». І знову ж таки, як і в романах про дорослих, ці риси підлітків, змальованих Кері, спонукають їх до зіткнення із зашкарублими суспільними установами й моральними нормами. Ці конфлікти набувають великого драматизму, зокрема в романі «Чарлі — мій любий», де автор звинувачує суспільство за те, що воно не спроможне було зрозуміти героя-підлітка й скалічило його долю.
Суспільна філософія Кері й погляди на завдання літератури вимагали широких епічних полотен, які охоплювали б значні проміжки часу, відображали б зміну епох і поколінь, що відбувається через «безперервну революцію» — через боротьбу нового зі старим, того, що утвердилося, але приречене зникнути, і того, що невтримно пробиває собі дорогу до життя. Вдячний матеріал для таких полотен давала Кері англійська дійсність кінця XIX — першої третини XX ст. з її війнами і соціальними потрясіннями, жіночою емансипацією і «революцією в мистецтві», крахом вікторіанства з усією шкалою його життєвих цінностей, кризою моралі і т. ін. Все це спонукало Кері звернутися до жанру роману-хроніки, і з-під його пера виходять такі твори, як «Замок Корнер» (1938), «Місячне сяйво» (1946) і «Тривожна радість» (1949).