Тінейджери. Друга за кількістю аудиторія, яка читала й продовжує читати, — це підлітки, що їх якраз вабить жанрова література. Побутують стереотипи, буцім жінки читають здебільшого любовні романи, а підлітки — фентезі, горор і наукову фантастику. У Doubleday окремих досліджень не проводили, проте там зрозуміли, що роман промовлятиме до обох аудиторій — бінґо! «Керрі» починає важливу для Кінґа розмову про пубертатні проблеми, кризу сім’ї та шкільне життя з його булінґом і черствістю вчителів. Старшій аудиторії цікава сама дивна дівчинка, її дорослішання та стосунки з матір’ю-фанатичкою, а підлітків гріє солодке слово «помста», яку Керрі так колоритно втілює у фіналі. На обкладинці першого видання роману був підзаголовок: «Історія дівчини з жахливими здібностями». Хто б не купився?
Узагалі Кінґ дуже добре розумів і розуміє, що його аудиторія починається від 11 років. Тому навіть у цілком дорослих романах у нього часто є дитячий або підлітковий персонаж. Звісно, це не лише аби дати можливість юним читачам ототожнити себе з героями. Кінґу подобається доба сексуального визрівання людини — вона вибухонебезпечна. А що ж малі діти? До чого вони? Ну, про дітей пізніше.
Документальність. Всі основні горори Кінґа мають сильну реалістичну складову. Тобто це практично його глобальний прийом: жах, який зненацька вривається у звичний світ. Такий собі підрив повсякденного зсередини, коли з комірчини зирять чиїсь очі або із раковини у ванній висувається закривавлений палець. Кінґова сила — у вмінні вплести жахливе в реальність, де ніхто нічого подібного не чекає, адже, приймаючи реалізм картинки, ми несамохіть допускаємо справжність жахливих подій. Чи може мертвий хлопчик повернутися з кладовища? Ну, якщо його дуже любити й вірити у старі заклят-тя, то... Повертається й каже: «Привіт, татку...» Отут нас і ошпарює холодом. Щойно ми погоджуємося, що жах може бути реальним, автор горору потирає руки: його місія виконана. Але й наша виконана теж: ми ж прийшли, аби нас добряче налякали, ні?
Проте «Керрі» належить до ще ближчого аудиторії типу романів: дівчинка з паранормальними здібностями — це вам не вигадка. Це не якийсь напівфольклорний зомбак — така дівчинка цілком може трапитися. Насправді проза Кінґа послідовно вчить бути ввічливими з людьми, у яких фізичні чи психічні «відхилення». «Ой, вважайте! — наче каже автор. — Бо як вони образяться, то кров’яка таки бризне». І це дійсно дуже гуманістично: у Кінґа є випадки, коли сильні персонажі слабнуть, але значно частіше слабкі стають сильними.
Про реалізм третього ступеня — найреалістичніші романи Кін-ґа — теж потім. Але в «Керрі» не просто відчуття, що (вигадане) містечко Чемберлен таки існує десь у наших околицях: автор додатково дбає, аби ми повірили в цю історію — там додано протоколи поліцейських, листи, газетні замітки і т. д. Дехто з дослідників вважає, що саме така динамічна структура була головним козирем «Керрі».
Мені особисто видається, що виняткову роль відіграла ще й упертість Кінґа. Ну він же більше десяти років писав і штурмував видавців, перш ніж прийшов справжній успіх. Так само, як один із його вчителів — Рей Бредбері. Рей лупав сю скалу всі 40-ві й на початку 50-х вибухнув. Стівен шарпався усі 60-ті, добряче вивчив жанр,
набив руку, розібрався в настроях видавничих дядьків і тіток — і також рвонув на кілька літературних мегатонн. У термоядерній боєголовці ядерна бомба виконує функцію запалу. Рей розігрів простір американської літератури жаху більш ніж добре. А Кінґ — це воднева бомба горору. Він бере прості елементи повсякдення — десь як водень і кисень, — плавить їх докупи й отримує океан енергії. Унаслідок цього лишається ще щось життєдайне — жива вода читацького задоволення та творчої насолоди. «Тож пийте, — каже Кінґ наприкінці своєї книжки про письмо, — пийте й напувайтеся».
Якраз перед виходом «Керрі» трапляється сумне: від раку помирає мама — Рут. Стівен і його брат Дейв поруч у прикінцеві години її життя. У спогадах Кінґ постійно повертається до того часу — щемку історію з останньою цигаркою, яку брати прикурюють для мами Рут, пам’ятаємо із «Про письменство». Матір встигла почути «Керрі»: її сестра, тітка Стівена, читала їй вголос чистовий варіант рукопису.
А тим часом у замку Doubleday, очікуючи на солідні продажі, у Кінґа купують права на тверду палітурку за 2500 $ (отой чек, що порятував Наомі) та друкують перший наклад у 30 000 примірників. Більше жодних відсотків — лише гонорар авансом. До того ж договір обумовлює, що чотири наступні книжки з’являться у тому-таки видавництві, а всі додаткові надходження (права на м’яку палітурку, радіо- та телетрансляцію тощо) Кінґ і Doubleday ділитимуть порівну. Як для молодого автора — договір чудесний, хоча в разі успіху, звичайно, здирницький.