— …бюрократія. Річ у тім, що я тепер маю інші варіанти, бо ж розкрив усі ті вбивства в засніжених горах.
— Енді, я розкрив ті вбивства.
— Ну, ми розкрили їх разом. Попри те, що ти написав у своїй книзі. Правда? — Він скривився, просячи моєї згоди.
Я лишався непохитним.
— І люди цікавилися, що я робитиму далі, знаєш. Чи зможу їм допомогти.
— Будь ласка, не кажи мені, що ти відкрив…
— Власну агенцію! Називається «Енді повирішує!». — Він сяяв. — Я завжди мріяв бути детективом.
— Це не так працює.
— Ну, приватним детективом.
— Хіба для цього не потрібна ліцензія абощо?
— А хіба потрібна?
Я не знав. Я ніколи не цікавився цим. Джульєтт, яка підслуховувала, простягла мені телефон. Вона знайшла вебсторінку «Енді повирішує!»: назва написана гігантським бульбашковим шрифтом, наче це магазин іграшок. Нижче була фотографія Енді у федо́рі з незапаленою сигарою між губами. Я прокрутив нижче й пробіг очима опис: «Всесвітньо відомий розкриттям убивств у родині Каннінґемів. Дозволь Енді розв’язати твої проблеми сьогодні! Ми розв’язуємо нерозв’язне!».
— Тож у мене є цей клієнт, і я трохи застряг. І Кетрін сказала…
— Енді, — я похитав головою, — це погана ідея.
— Я знав, що ти так скажеш. — Він відвернувся від екрана й повторив: — Я знав, що він так скаже! — Цикнув, а потім знову повернувся до мене: — Навіть не знаю, чому вона вважає, що мені потрібна твоя допомога. Я вже розкрив викрадення.
— Справді? — Я доклав неабияких зусиль, щоб приховати подив.
— Ну, це був пес. Але я його відстежив. Покинутий коханець.
— Це завжди покинутий коханець, — сказали ми із Джульєтт в один голос.
— Хто написав цю біографію на твоєму сайті? — Я знову прокрутив сторінку. — Вона жахлива.
— Ро́боти, чуваче. Вони можуть будь-що.
— Не хочу тебе збентежити, але чи справді ти це добре продумав? — запитав я.
Енді наїжачився.
— Гадаєш, ти єдиний, кому дозволено заробляти гроші на всіх тих смертях? Я теж був там, знаєш. Але маю ходити на терапію і тихо давати раду своїй травмі, тоді як ти пишеш свої видатні книги, переводиш чеки в готівку, отримуєш запрошення на телебачення та їздиш у тури на поїздах…
Його остання скарга здалася незначною, якщо порівняти з іншими, і я не так «переводив чеки в готівку», як економив кожну копійку. Але, мушу визнати, він має рацію. Я пропрацював своє горе та травму публічно. І хоча справжня причина все записати полягала в тому, щоб зберегти спогад про це — і про них — у спосіб, доступний лише чорнилу й паперу, я справді заробив на цьому певну суму грошей. Якщо Енді хоче заробити на своїй славі, хай і надуманій, я буду лицеміром, якщо не погоджуся допомогти.
— Добре, — підкорився я. — Цей клієнт…
— Я знав, що ти мене не кинеш! — Відео затряслося, наче відбувся землетрус, і я зрозумів, що Енді переможно підняв догори кулак. — Тож так, є ця літня пані, і вона флористка чи щось на кшталт того, і хтось увірвався до її магазину. Я маю дізнатися, хто саме.
— Гаразд.
— Чудово. — Енді вичікувально всміхнувся. — То-о-о…
— Це «гаразд» означало, що інформація прийнята, а не «я-знаю-хто-це-зробив».
— Гаразд, — сказав Енді.
Поки пишу це, хочу зауважити, що Енді дуже складно змалювати в кращому, ніж у першій книзі, світлі.
— Послухай, Енді, я не можу просто, без будь-яких натяків сказати тобі, хто вчинив злочин. Насамперед тобі потрібен список підозрюваних.
Енді подивився вниз, поза камеру, і я зрозумів, що він щось пише.
— Гарна ідея, — пробурмотів він.
— У тебе немає підозрюваних?
— Ну, є багато потенційних…
— Населення Сіднея — це не список потенційних підозрюваних, Ендрю.
— Це в іншому штаті, — гордо пояснив Енді. — Завжди хотів поїхати в Тасманію. Крім того, мені компенсують витрати!
— Ти оббереш цю жінку. — Я почув, як він смокче зуби, вирішив, що достатньо йому докоряв, і квапливо додав: — А як щодо зачіпок?
Я почув скрегіт, коли він знову щось записав. Уявив собі великий жовтий блокнот: угорі нерозбірливим почерком написано «Розкриття злочинів: завдання», а нижче — слова «підозрювані» й «докази». Я сподівався, що літня пані не заплатила завдаток.
— Ну, я опитав її, — нарешті відповів Енді. — Вона була трохи приголомшена й усе таке. Від її чоловіка було набагато більше користі. — Він зробив паузу. — Стривай. Може, то був її брат.
— Є велика різниця між чоловіком і братом, Енді. Ти маєш бути конкретним. Слова мають значення.
Будь-який автор детективів скаже вам, що вибір слів має вирішальне значення. Історія змінюється кардинально, якщо замінити слово «чоловік» на слово «брат». І хоча це може зробити сцену домашньої крадіжки зі зломом непристойнішою, авторові краще записати все правильно. Коли ми вже обговорюємо вибір слів: клієнтка Енді була ботанікинею, а не флористкою. Хоча вказівка на це може здаватися занудством із мого боку, є велика різниця між флористкою в кровозмісних стосунках і літньою ботанікинею, а я обіцяв вам бути точним.