Поки присутні прочищали легким кашлем свої неперерізані горла, жертви похмілля масажували собі непрострелені чола й наливали в склянки води з неотруєних глечиків, а решта гостей збиралася й бадьорила себе кофеїном, Мактавіш нахилився до Брук:
— Це надто вишуканий напій, щоб пити його наодинці.
Перш ніж він встиг сказати щось іще, пронизливий відгук мікрофона оголосив про початок заходу. Зі свого боку Мейджорс наполегливо працювала, бо прагнула на сьогоднішній ранковій панелі ближче розглянути Мактавіша та його твори. Попри її зусилля Мактавіш уже знайомо ковтнув із фляги й узявся розповідати ті самі анекдоти, що й учора. Моя увага перемкнулася за вікно. Поруч із потягом було небагато дикої природи — земля тут надто безплідна навіть для кенгуру, — але неподалік кружляв птах із витягнутими кігтями.
Далеко на горизонті блакить небосхилу затулили кілька плям густого чорного диму. Над обрієм цяткою завис гелікоптер, з нього звисала ємність, імовірно, заповнена водою. Це наштовхнуло мене на думку, що сокіл-палій, певно, приносив більше турбот, ніж про це казав Аарон. Звісно, це природна екосистема, таке собі коло життя, але всі ці руйнування заради власної вигоди не здавалися мені такими вже природними. За один мізерний сніданок спалити цілий ліс… Це виглядало якось дуже по-людськи.
Потім я почув, як Мейджорс спитала:
— З вами все гаразд? — І тут усе змінилося.
Я обернувся й побачив, як Мактавіш прикрив рот рукою, здійняв плечі, напіввідригнув-напівзагикав, і струмінь блювотних мас хлинув йому в руку, бризкаючи між пальцями на глядачів із першого ряду — ті верещали й відскакували. Мактавіш зігнувся, впустив флягу на підлогу; він уже не затуляв рота — блювонув на ковролін і забруднив примірник «Мізері», що належав Брук.
Я підвівся разом з усіма й завис у невизначеності: не знав, як допомогти. До передньої частини вагона пробивався Аарон з аптечкою в руках. Обличчя Мактавіша тепер було геть білим, але мало синюватий відтінок, і він затремтів. Схопив свою тростину й підвівся. Дихав уривчасто.
Здавалося, він опанував себе, хоча й досі невпевнено спирався на тростину. Його обличчя на вигляд було холодним, на ньому застигла блювотна маса, певно липка; зіниці звузилися. З фляги цівкою витікав алкоголь, і ковролін повільно його всотував. Мактавіш подивився на нас усіх, витер рот і сказав:
— Здається, мені недобре.
А тоді він помер.
Я маю на увазі, буквально. Він дивився просто на мене, і йому ніби хтось вимкнув мозок. Не було ані повільного закочування очей, ані поступового змикання повік. Він дивився на мене якусь мить, а тоді його нервові імпульси спинилися, очні яблука заворушилися в різні боки (одне — вгору й ліворуч, інше — геть убік), і все в його погляді зникло. Після цього він іще секунду лишався у вертикальному положенні, спираючись на свою тростину, а потім його тіло обм’якло, і він звалився на підлогу.
Нерухомий. Мертвий.
Ніхто не зрушив із місця. Це було надто абсурдно, надто несподівано й надто жорстоко, щоб комусь спало на думку закричати. Жодного звуку, ніхто навіть не пискнув — суцільна приголомшена тиша.
Хіба що було чути шкрябання олівця Алана Ройса, який строчив щось у своєму блокноті.
Розділ 11.5
Ось що ви думаєте:
• Ліза Фултон ваша головна підозрювана, тому що вона єдина була хоч трохи приязною до мене під час цієї поїздки. Її невинність за іронією долі викликає підозри. Вона також єдина, кого не було в кімнаті під час смерті Мактавіша.
• Алан Ройс наразі займає найнижче місце у вашому списку підозрюваних, з огляду на те, що він той жалюгідний тарган, який зазвичай виявляється в подібних книжках жертвою, і ви вважаєте його надто зрозумілим, щоб він міг бути вбивцею.
• С. Ф. Мейджорс і Вольфганг — нарівні, десь посередині, як і Симона з Ваєттом. Усі вони явно щось приховують, але незрозуміло, чиї таємниці варті вбивства. Здається, Ваєтт перебуває в центрі багатьох інтриг з огляду на те, що завдяки своїй посаді у видавництві «Джеміні» він має стосунки з більшістю пасажирів на поїзді — якщо не з усіма. Ви стежите за цією четвіркою.
• Ви також подумали про те, що вбивцею може бути не один із письменників, а один із гостей, до числа яких належать Брук, Джаспер і Гаррієт Мердоки, жіночки з еротичного книжкового клубу й Дуглас. Ви не впевнені, що хтось із них має достатній мотив для вбивства, але «таємничий супутник» Дугласа з усіх них, напевно, привернув найбільшу увагу.