Ті з вас, хто сподівається, що далі я сказав щось правильне, були неуважними: я помиляюся швидко та щедро. Я з тих, кому з першого разу не зрозуміло. Тож я встав, що було поганим початком, оскільки ніхто не любить сперечатися з різницею в зрості. А тоді вимовив найгіршу можливу комбінацію слів, яку міг вибрати (смію сказати, не лише в цій розмові, а й у загальних соціальних термінах):
— Я маю поговорити з Аланом Ройсом.
Розділ 13
Коли я відчинив двері, Ройс стояв у коридорі з піднятим кулаком. Я не міг не помітити велике здивування на його обличчі. Мені знадобилася секунда, щоб зрозуміти, що це не магія і не мої слова викликали його: він саме збирався постукати в мої двері.
Я виштовхнув Ройса назад у коридор і вийшов до того, як його побачила б Джульєтт.
— Саме вчасно, — почав я без зайвих розпитувань. Я знав, де його кімната, оскільки вчора ввечері вкладав його спати. — Поговоримо у вашому купе?
Ройс завмер, явно не звиклий до радісного прийому, а потім почимчикував за мною. Він скористався вимушеним карантином, щоби прийняти душ, але досі не оговтався від похмілля: надлишок алкоголю давив на його плечі, на схилену голову, через що Ройс нагадував маріонетку на нитках.
Я вибрав купе Ройса не лише для того, щоб відвести його подалі від Джульєтт. Мені теж кортіло понишпорити. Звісно, я не думав, що на підвіконні в нього знайду розпечатані флакони з отрутою (бажано з очевидними етикетками черепа й кісток), але спробувати було варто.
Я люб’язно відчинив йому двері — ілюзія запрошення. Вчора в темряві я не дуже зміг розгледіти його кімнату, але зараз був шокований її станом. Здавалося, він жив тут цілий місяць, а не лише двадцять чотири години: простір між меблями заповнювали розкиданий на підлозі одяг, упаковки з-під нездорової їжі, пачки паперів і порожні пляшки: від води до пива. Усе це так приховувало ковролін, що його вже можна було подавати в розшук. Я бочком ступив у кімнату, ніби уникаючи мишоловок. Щиколоткою зачепив щось вологе та здригнувся, відштовхнувши ногою згорнутий рушник.
Його ліжка не зібрали. Можливо, через те, що він проспав. Тож ми з Ройсом супилися й крехтали, та все ж змогли розібратися, як засунути верхнє ліжко в стіну, щоб мати змогу принаймні сісти на нижнє. Ройс розташувався за столиком біля вікна, вийняв блокнот і постукав по сторінці ручкою з надітим ковпачком. Сторінку заповнювали каракулі синім чорнилом. Я побачив своє ім’я, підкреслене наполовину.
— Отже, — сказав він, — ви маєте вбивство, якого хотіли.
Я не став нагадувати, що саме Ройс бажав убивства, а не я. Натомість сказав:
— Ви вважаєте, що це вбивство?
— Чому ж іще ми тут? — Він зняв ковпачок із ручки. Вона була елегантною, завтовшки з великий палець і з вишуканими срібними деталями на корпусі й ковпачку. Наконечник був стилізований під старомодне перо, але із сучасною подачею чорнил, тож чорнильниці не вимагав, і був достатньо гострим, щоб, певно, страждати, записуючи тупі Ройсові слова. — Почнемо з минулого вечора?
— Так, прошу. — Він був напрочуд відкритий для допиту. Я подумки поплескав себе по плечу за вдосконалення власних детективних навичок. — Що ви пам’ятаєте?
— Я пам’ятаю вас. — Він тицьнув у мене ручкою. — Ви вогнем дихали — так хотіли поговорити з Генрі. Досить агресивно, як мені здалося.
— Мабуть, ви сплутали мене із собою. Це ви гамселили в його двері.
— Отже, ви не хотіли поговорити з Генрі?
— Авжеж хотів. Річ не в цьому. Ви казали, що минулої ночі чули голоси. За дверима?
Ройс кивнув.
— Вони стихли, коли я постукав. Але Генрі з кимось розмовляв. Із жінкою. Лізою Фултон.
— Ви впевнені, що це була Ліза?
Він знизав плечима.
— Голос був схожий.
— Голос був схожий чи це була вона?
— Я постійно забуваю, що ви в цьому новачок. — Ройс підняв брову. — Є більше ніж один спосіб отримати відгук. Второпали?
Що сказав Ройс напередодні за сніданком? «Якщо він не винен вам послугу». Я зрозумів підтекст. Ліза й Генрі.
Звісно, секс у таких книжках завжди є хорошим мотивом, але тут це здається надто простим. Стосунки між Лізою та Мактавішем, безумовно, свідчать про ревнощі Ройса. Але якщо це правда, то Ройс був більш схильний накинутися на Лізу, ніж на Генрі. Я побачив це в тому, як скривилися його губи, коли він вимовляв слова «більше ніж один спосіб». Нема нічого кращого за старий добрий сексизм, який чудово пасував Ройсу.