— З Ваєттом у тебе, здається, хороші стосунки, — сказав я. — І ти була готова стати агенткою Мактавіша.
Вона вийняла з вугілля розжарений кінчик шпажки й піднесла його в повітря.
— Сміливий той, хто звинувачує феміністку в подвійних стандартах, Ернесте.
— Я не мав на увазі…
— Я знаю, що не мав. Але ти не маєш і права так говорити, бо тобі не доводиться робити такий вибір. Як я вже сказала, такі чоловіки існують і існуватимуть. Мені треба грати в цю гру так само, як і будь-кому з них. Вважаю, що треба взяти трохи їхніх грошей, поки є така змога. Це — фемінізм, якщо вдуматися.
Я був вражений тим, що побачив Симону з іншого боку, її вразливі місця. Симонині гордість і самовпевненість завжди здавалися такими непохитними. Але тепер я бачив витонченість того, що вона робила, і її жертву справжнім «Я»: їй довелося перетворитися на залізну леді, щоб уціліти серед таких людей, як Мактавіш і Ваєтт.
Я думав про Мактавіша. Що такого він зробив, за що мав бути покараний? Я пригадав запитання Брук на панелі й записку в кімнаті Мактавіша. Що, як Арчибальд Бенч був публічним звинуваченням, а не спробою справити враження?
— Чи були в Генрі якісь, скажімо так, сумнівні зв’язки? — запитав я.
— Що ти маєш на увазі?
— Групи ненависті? Щось таке.
— Ні, як мені відомо. А що?
— Серед його паперів я знайшов слово «Райх».
Симона засміялася.
— Мені подобається, що ти розробляєш коди й головоломки: це продає книжки. Багато книжок. П’ять зірок за зусилля. — Вона підморгнула, ніби щойно сказала мені щось, у значенні чого я міг би бути не впевнений. — Але ні, якщо Генрі й був нацистом, то дуже майстерно це приховував. Не можу сказати, що він був залучений у щось таке. Його слабкістю були гарненькі молодиці. І він не єдиний ними захоплюється.
Я кивнув.
— Мейджорс казала, у Мактавіша був зв’язок із Лізою Фултон?
— Що, справді? — Симона озирнулася й помітила Мейджорс, яка кричала на Дугласа Парсонса в тіні одного з котеджів. Дуглас мав геть розгублений вигляд, його тіло було в позі захисту, а руки — витягнуті в жесті «гадки не маю, про що ви говорите». Мені стало цікаво, чи знають вони одне одного. — Ну, вона завжди мала образу на Лізу. Ще з Единбурга.
— За те, що та не підтвердила її заяви про плагіат?
Здається, тієї миті я вперше побачив Симону враженою.
— Так-так-так. Можливо, у тебе під рукою все-таки є сюжет. Так. Твоя правда: Мейджорс твердо переконана, що Ліза мала заступитися за неї. Вона наполягає на тому, що Ліза не підтримувала її, бо того вечора була з Генрі.
— Отже, вони з Генрі попустували, а потім Ліза не написала жодної книжки за двадцять із гаком років? Це правда?
— Я не можу говорити про написане нею, але між ними щось було. — Симона стишила голос. — Зараз це велика таємниця. Але одна з переваг роботи помічницею Генрі полягала в тому, що я мала всі його логіни — до речі, пароль однаковий для всього, тож про які там коди й загадки можна говорити, — і відповідала за його електронні листи й сайт. Я бачила листи, які він надсилав. Мерзотницькі. Ще й переписка з Лізою після тієї ночі.
— Ти могла б знову зайти на його пошту?
— Боже збав. Ніби я запам’ятовую паролі. Хоча я пам’ятаю, що він сказав. Назвав її, якщо правильно пам’ятаю, «петардою». — Вона здригнулася від цих слів, ще коли їх вимовляла. — Я вражена, що так довго протрималася на цій роботі, якщо подумати.
— Чому ж ти пішла?
— Я пропрацювала там лише півтора року. Після «По коліна в неприємностях», другої книги Генрі, обсяги продажу впали. Це не була чудова книга — другі книги важкі, — а потім стався нещасний випадок. Через знеболювальні він і в найкращому стані був як нетверезий. Я б сказала, що третя книга виходила з нього з великими зусиллями, як камінь із нирок. Я відчула, що мушу піти, перш ніж Генрі зрозуміє, що більше не може дозволити собі помічницю. Крім того, ти ж знаєш, я бачила все, що відбувалося навколо через звинувачення Мейджорс. Я вважала за краще працювати над справжньою літературою. Я нашкребла трохи заощаджень і повернулася до Мельбурна, щоб відкрити свою агенцію. Очевидно, це була велика помилка, з огляду на популярність «Злетіти з рейок» і те, що Мактавіш погодився на контракт із бонусами, щоб переманити мене із «Джеміні», але, гей, — вона вщипнула мене за щоку, — зараз у мене є ти, чи не так?