— Але ти все одно відчувала, що він тобі завинив, тому й хотіла його як клієнта?
Симона засміялася.
— Ти чітко визначаєш суть речей. Але ні, не зовсім. Я вже назвала причини, чому хотіла Генрі. Він коштував багато грошей — я хотіла собі шматочок цього пирога. Але, звісно, можливо, підсвідомо я вважала, що він трохи завинив мені за ті півтора року, які я його терпіла.
— І ти помітила можливість у тому, що Ваєтт не був задоволений наступною книгою Мактавіша? Один хотів закінчити серію, а інший — її продовжити. Між ними було тертя. Припускаю, що без агента такі речі контролює Ваєтт: права на екранізації та мерчандайзинг, а також інші питання, у які видавець зазвичай не втручається. Це великі гроші. Мактавіш давав Ваєтту більше, ніж продаж книжок.
— Дуже добре, — підтвердила Симона. — Ти справді добре попрацював.
— Що ти відчувала, коли Генрі відхилив твою пропозицію?
Я думав, Симона збирається наколоти мене на шпажку, але натомість вона нанизала на неї ще одну зефіринку.
— Де ти це почув?
— Плітки.
Вона всмоктала щоки.
— Отже. Я в ній?
— У чому?
— У книзі.
— Мабуть.
— Робиш із мене підозрювану?
— Залежить від того, як ти поставилася до відмови Генрі.
— О, та не сміши мене. Це ж за вуха притягнутий мотив. Крім того, не можна так обурюватися на всіх, що вони тут радіють, а себе пропустити. Ніби ти анітрохи не вдячний. Ніби тепер у тебе не більше впевненості й натхнення для наступної книги. Та вони тобі просто в руки звалилися. Це вбивство — саме те, що тобі потрібно. Дуже пощастило, га? — Вона зробила невеликий реверанс. — Користуйся на здоров’я.
— Користуйся на здоров’я? — повторив я. Мене здивувало, що вона так сказала.
— Тим, що змусила тебе вийти із зони комфорту. Користуйся на здоров’я.
Тепер вона вимовила це, розтягнувши слова, як жуйку: повільно й навмисне. Так роблять люди, які відчувають, що їм недостатньо дякують.
— Ти не відповіла на моє запитання, — сказав я.
З-за столика книжкового клубу пролунав голосний сміх, і Симона обернулася до них. Деякий час вона дивилася, а потім повернулася до мене.
— Ось тобі правда. Такі люди, як Генрі й Алан Ройс, хай йому грець, — вони думають, що єдині-неповторні. Правда ж полягає в тому, що в наші дні є багато людей, які чекають свого часу. То й що, що я не змусила Генрі підписати угоду? Буде інший Генрі. Буде інший ти. І попри те, що думає Вольфганг, — буде інший Вольфганг. Він отримав усі нагороди світу, але я бачила звіти про його гонорари.
Вона показала крихітний проміжок між великим і вказівним пальцями, ніби у нас була розмова в роздягальні. — Далі: за що б я вбила, — вона вказала на книжковий клуб, — так це за одну з тих книжок Еріки Метісон. Я знаю, що це чергова книга імен і прізвищ, але ці цифри продажу… — Вона присвиснула. — Ваєтт має бути задоволений.
— Книга імен і прізвищ? — розгублено запитав я.
— Ну, знаєш, коли повне ім’я персонажа додають у назву. Постав поруч іще цифру, якщо хочеш стати справді модним. Зараз такий тренд. «Одинадцять оргазмів Дебори Вінсток», «П’ять життів Ерін О’Лірі», «Чотири кузини Барбари, яким не байдуже». Вони скрізь. Тобі варто розглянути це, — вона покрутила на мене пальцем, — хай що з цього вийде.
— Я подумаю над цим. — Нарешті я побачив Джульєтт, яка розмовляла з Гаррієт біля верблюдів. — Щойно побачив Джульєтт, вибач. О, і твій блакитний шарф у Ваєтта. Він поверне його. Дякую за розмову.
Коли я повернувся, щоб піти, Симона схопила мене за руку й надто міцно стиснула.
— Добре, що ти тут, Ерне. І приємно бачити, як ти знову розмірковуєш і пишеш. Я пишаюся тобою. Справді. І хочу, щоб ти написав цю книжку. Але просто, знаєш, не втягуй у це мене, гаразд?
Це було більше вимогою, ніж проханням. Я кивнув радше із зобов’язання, ніж на знак згоди, але, здається, їй це сподобалося.
— О, це правильно, хлопче. Крім того, якщо ці події стануть книгою, тобі варто буде її трохи оживити. Не обов’язково, щоб усе було правдою. Додай романтики. Я отримала твій список зі структурою. Здається, ця поїздка поки що доволі добре відповідає його пунктам. Представити всіх підозрюваних і їхні мотиви — це чудово, але тобі, мабуть, потрібно вже додати троху екшну. — Я був здивований, що вона зберегла мої нерозбірливі нотатки, не кажучи вже про те, що сприйняла їх серйозно. Її очі сяяли від хвилювання. — Що тобі потрібно, друже мій, так це друге вбивство.